РЯТУЙТЕ! ЦИГАНИ ХАРИТОНА ВКРАЛИ!

  Вранці, за розкладом, «Алмаз» прибув до Кременчука. Через роботу земснаряда

центральний порт закрили. Місцем швартовки судна став віддалений причал на околиці.

Сперечаючись із капітаном, Люба лементувала:

• Ну і куди ми втрапили? У мене ж до обіду свіжої зелені й томатів геть немає! Де тепер я маю скупитися?
• Ну чого ти репетуєш, неначе тебе в пустелі висадили? Он на причал поглянь. Місцеві бабці аж підскакують, аби спродатися. Та й тобі вигода: ціни тут явно нижчі.

Невдоволено бурмочучи про перевірених продавців та асортимент, Люба заклопотано попрямувала у бік камбуза.

Тим часом на палубу вийшли мінздравівці. Потягуючись, Кротов кивнув услід шеф-кухарю:

• А чого це наш кулінар так виступає? Аж у каюті чутно.

Сич махнув рукою:

• Та не звертайте уваги. Бачите, їй центральний ринок подавай! Може, їй ще трапом до входу на базар підрулити? — капітан явно намагався заспокоїти самого себе.

Спершись на поручні, Струм оглянувся на капітана:

• А це яке місто?
• Це Кременчук, але стали не на центральному. Там земснаряд працює.
•  Ага! Тепер зрозуміло. Пейзаж досить-таки пересічний. А до центру далеко?
• Сич безнадійно махнув рукою:
• І не думайте. Колись тут стояли. Сюди навіть міський транспорт не ходить. Місце глухе. Якби не дозаправка, я б тут і не зупинявся. Та і Любу можна зрозуміти: у неї свої клопоти з кухнею. А що тут прикупиш?
• Сич кивнув на пристань:
•  Он дві бабці зелень продають, третя смаженим насінням торгує. Нічого не змінилося.

Хіба що цигани вештаються. До речі, не раджу до них спускатися.

Дійсно, на пристані навколо продавчинь крутилася молода циганка. Осторонь, на лавці, розвалився кремезний циган у парчевій сорочці навипуск. Ром ліниво поплескував нагайкою халяву юхтового чобота і зрідка позирав на теплохід.

Після розмов чоловіки розійшлися хто куди. Струм і Кротов подалися до каюти, а капітан — у радіорубку, справитися про час приходу заправника.

Харитон залишився на палубі й уже встиг зганяти на камбуз за поживою для чайок. Захоплено спостерігаючи боротьбу за хліб насущний, кіт азартно коментував:

• Ну хто ж тебе вчив так літати? Знизу заходити треба! Лапою підсікай її, лапою! Ґав не лови! От роззява!

Відчувалося, що в льотній справі кіт тямить не гірше за пернатих, а в тактиці повітряних баталій петрає більше за них.

За цією розвагою його і застали Зіна та Люба. Жінки вийшли на палубу з наміром прикупитися на причалі бодай свіжою петрушкою.

Завидівши подруг, кіт вмить втратив інтерес до харчового гуманізму і льотних вправ підопічних. Підпихнувши лапою залишки хліба за борт, він бадьоро став перед жінками:

• І куди ви нагострилися?
• На Кудикіну гору! — весело віджартувалася Зіна.
• Я з вами!
• Ні-ні! Ти на пристані своїм базіканням тільки бабів розлякаєш. А нам у них тільки й треба, що петрушки купити.
• Любо!, Зіно! — кіт по черзі обвів жінок млосним поглядом. — Навіщо мені якісь бабці, коли я буду в компанії таких прекрасних дам?

На «прекрасних дам» легко купилася Люба:

• Та хай іде, — звертаючись до кота, вона кивнула, — ти ж будеш язик тримати за зубами?
• Пф… А де ж йому ще місце? — зневажливо пхекнув кіт і гордо повів головою.

Зіна знизала плечима і насварила пальцем:

• Тільки так: у розмови не встрявати і ходити на чотирьох!

Трап опустили, і трійця пішла на причал. Піднявши хвіст, кіт на чотирьох чапав поряд із супутницями, а для їхнього спокою інколи терся об ноги.

На процесію першою відреагувала циганка. Вона вихором підлетіла до дам і заторохтіла:

• Бачу, ви тут нетутешні, таких красунь до нас тільки вітром заносить! Ну ж бо, позолотіть ручку, вмить вам і долю, і щастя вгадаю!

Намагаючись відкараскатися від ворожки, дівчата почали її обходити кругом і забули про Харитона. Той, відчуваючи себе лицарем, відразу став на дорозі циганки стовпчиком.

Кіт героїчно тицьнув свою пухку лапу їй для гадання. Ворожка сторожко зиркнула: спочатку на кота, потім на цигана. Той їй підморгнув. Циганка вмить затараторила все, що тільки на голову лізло і не лізло.

Допоки жінки розглядали зелень, циган прожогом підскочив до Харитона, накинув на нього мішок, схопив в оберемок і кинувся геть з пристані.

Зачувши волання Харитона, Зіна і Люба відірвалися від розкладок зелені. На пристані вже не було ні Харитона, ні ворожки, ні кремезного цигана.

Час зупинився.

Секунди на три. Потім таки пішов. Особливо це було помітно по наших дівчатах. Очі в Зіни з відкритих розширилися до орбіт. Сумка, що зависла в повітрі, поволі падала на асфальт. Буфетниця граціозно розвела руки і повільно стиснула щоки, від чого вони пішли брижами, а рот так і залишався відкритий.