ЧЕРКАСИ І ПАЦІЄНТ №2

Добігав третій день подорожі. Сонце хилилося до заходу, а теплохід на крейсерській швидкості долав відрізок маршруту до Черкас.

В очікуванні вечері відпочивальники групками кучкувалися на палубі. Розмови точилися навколо хвостатого пасажира. Мовний феномен кота вже сприймався як даність. Харитона за день так засипали питаннями, розмовами, ручканням та обіймами, що надвечір той втік у каюту.

Компаньйонів кіт застав за звичними справами. Струм щось занотовував у щоденник, а Кротов, прикрившись газетою, тихенько похропував. Відірвавшись від записів, професор поверх окулярів зиркнув на прибульця і приклав палець до вуст. Кивнувши на майора, він зробив вустами знак: «Тсс...». Харитон закивав та навшпиньки підійшов до професора. Нахилившись через плече, пошепки поцікавився:

— Що строчимо? Може побажання в меню на сніданок?

Хронікер повернув голову до хвостатого, підняв окуляри на лоб і теж пошепки віджартувався:

— Ні, шановний, не вгадали, меню — то турбота шеф-кухаря. Я записую свої спостереження.

Кіт підвищив голос:

— Так ви ж уже пів щоденника змережили. Це даремна втрата дорогоцінного часу на відпочинку. Писати треба коротко і конкретно: смачно, несмачно, пересолили. Або, наприклад: «Кухня сьогодні на висоті!» Ви що, нічого не чули про «сестру таланту»?!

Від гучної котячої мудрості прокинувся Кротов. Він спросоння зиркнув на кота, і позіхаючи кивнув професору:

• Про що дебати?

Відклавши записник, професор серйозним тоном мовив:

— Ну не те щоб дебати, а скоріше короткі тези від Харитона на тему:  як вести наукові спостереження і записи.

Обернувшись до кота, Струм додав:

— Любий друже, ваші рекомендації і підходи просто вражають. Кулінарним експертам є  чому повчитись. Але я пишу замітки про повадки роду котячих. А у світлі ваших повадок і талантів усяка «сестра» може спокійно відпочивати.

Харитон знизав плечима, і знову зазирнув професору через плече:

— Так-так, і що ж ви там пишете? Хм, цікаво-цікаво... «Висока мова, амбівалентність мислення, схильність до маніпуляції...»

Кіт почухав лапою за вухом і розчаровано протягнув:

— Так це ж не про мене... ну, тоді й розважайтесь. Строчіть свій опус далі. Не буду заважати. Підтягуйтесь на вечерю, а я загодя схожу на камбуз до Люби. Може, щось продегустую чи просто приємностей наговорю. Дивись, на сніданок вона якогось кулінарного коника і викине.

Харитон вже збирався йти на камбуз, але Кротов спинив його питанням:

— А що там на палубі, як обстановка?

— Та яка там обстановка. Засмикали питаннями, дехто напідпитку ліз з обіймами, а три пасажирки, певно, богомільні, попросили їх благословити.

— І що, благословив?

Кіт знизав плечима:

— Ну а що мені залишалося? Перехрестив кожну зі словами: «Бог благословить!»

Коли за «священнослужителем» закрилися двері каюти, чоловіки ошелешено перезирнулися.

Вечеря для широкого загалу обійшлася паровими котлетами з рисом і сирною запіканкою.

А декому перепало рибної нарізки та скибочок шинки з Пошехонським сиром.

Ніч минула під заколисуюче бурмотіння дизеля. На ранок «Алмаз» чітко за розкладом пришвартувався в Черкасах. Погода і прогноз трохи не співпадали. Обіцяли штормове попередження, але ознак бурі чи навіть хмаринок на небі не спостерігалося.

Відпочивальники, в тому числі і «мінздравівці», снідали вівсяною кашею на молоці. Але знову не всі. «Приємності» від Харитона, натуркані шеф-кухарю звечора, на ранок подіяли безвідмовно. Кіт зосереджено хрумкав смаженими крильцями.

На закінчення сніданку до столика мінздравівців з журналом прийому підійшла Зіна. Струм з Кротовим вже розправилися з вівсянкою і присьорбували каву. Кіт скрушно розглядав гірку курячих кісточок та кумедно облизувався. Зіна чемно привіталася:

— Доброго раночку! Як спалось, як снідалось?

Кротов весело глянув на буфетницю:

— Все пречудово. Передайте Любі, що навіть вівсянка в її виконанні неперевершена.

Кіт схилив голову та косо зиркнув на майора:

— Дивуюсь я людській всеїдності. Їм що не подай, все одно будуть прикидатися гурманами і сипати компліменти. За такого робленого етикету і саме кулінарне мистецтво може в небуття булькнути. Не знаю, як інші, але Любі за смажені крильця — мій персональний респект.

Не зважаючи на котячу промову, Струм кивнув до Зіни:

— Хто там у нас сьогодні на записі?

Зіна по інерції подала журнал коту. Але той багатозначно покрутив головою і кивнув на Струма:

— Це до пана професора. У нас з ним є певні розбіжності щодо процедури прийому. Хоча, думаю, це тимчасово. Час все перетре і поставить на свої місця.

Струм строго глянув на кота. Той замовк. Професор взяв реєстр і подивився в записи:

— Зінаїдо Григорівно, з вашого досвіду, підкажіть, будь ласка, що тут за пацієнти?

Зіна перебрала журнал у руки і почала пояснювати:

— Ну, першою записана Пекарська. Це ж ви вчора приймали її чоловіка. Другою йде така собі Ангеліна Худякова.

— А що це у вас за акцент такий: «така собі»?

— У тім-то і справа, пане професоре, що така. І у мене до вас прохання — прийміть її першою.

— А що так?

— Та вона вже своєю праскою знесла голови своїм співмешканкам по каюті.

Струм аж відсахнувся:

— Вона що, буйна, чи може травми комусь нанесла?

— Господь з вами, пане професоре! Це я так образно. А щоб ви розуміли: ще в Каневі ця мадам майже навколішки благала Сича почекати, допоки змотається в Київ. Бачите, вона вдома забула вимкнути праску.

Професор полегшено зітхнув:

— Знайома картина, у пацієнта яскраво виражений ОКР.

Буфетниця округлила очі:

— Що за ОКР?

— Ну, якщо говорити медично, то це обсесивно-компульсивний розлад. А щоб вам було зрозуміліше на побутовому рівні, це — перевіряти, чи закриті двері, вимкнена праска, ну і таке інше.