ПЕРШИЙ ПАЦІЄНТ

Вже після вечері, дня презентації, до столика мінздравівців підійшла Зіна. В руках вона тримала журнал записів на прийом. Допиваючи компот, Струм кивнув на записник:

— Щось термінове?

Зіна відвернула голову і, стримуючи смішок, поклала відкритий журнал перед професором. Зиркнувши на Зіну, а потім на запис, Струм підвів голову:

— І яка причина вашого сарказму? Чи ви щось знаєте про стан пацієнта?

— Заспокойтеся, пане професоре. Тут скоріше не «термінове», а хронічне, — запевнила Зіна і, щоб приховати посмішку, приклала кулачок до вуст.

Кіт уважно спостерігав за розмовою і втрутився:

— Зінаїдо Григорівно! Залишайте журнал нам. Ми тут далі з професором самі розберемось: хронічне воно чи ще якесь. Головне — це виявити, де пацієнт заразу підчепив. А далі справа медицини.

Кіт поважно повернув голову до Струма:

— Ви зі мною згодні, пане колего?

Струм приклав долоню до скроні, ніби шторкою від кота, і лукаво глянув на Кротова. Потім, не віднімаючи руки, зиркнув на Зіну. Кіт засовався в кріслі:

— Пане професоре! Агов! Ви що там, задрімали?

Струм відняв руку від скроні й склав обидві край столу. Значуще розвернувшись тілом до «колеги», професор закивав:

— Ви абсолютно праві, котику! В нашій справі виявити вогнище поширення захворювання — це половина успіху в лікуванні.

Щоби сміхом не зіпсувати поважний консиліум, Зіна приклала кулачок до вуст, змовницьки підморгнула чоловікам і подалась у справах.

Закінчивши вечерю, «колега» повів лапою по вусах, тицьнув журнал під пахву і поважно почапав з кают-компанії. Йдучи коридором за світилом, чоловіки ледь стримували посмішки.

Поперед них гордо чимчикував Харитон. Всіляко намагаючись привернути увагу до реєстру під пахвою, він поважно кивав зустрічним. Пропускаючи кота, відпочивальники чемно кивали, сторонились і зиркали: то на кота, то на професора.

Кротов ліктем підштовхнув напарника:

— Схоже, у вашому штаті медбрат з’явився.

— Беріть вище, пане майор, це як мінімум ординатор.

На вранішній прийом до професора очікувано підпрягся і кіт.

Розклавши журнал на столі, він діловито оглянув кабінет і підсів до Струма:

— Ну-с… Колего, з чого почнемо? — кіт щирими очицями невинно дивився на візаві.

Стушувавшись від ентузіазму «колеги», Струм тільки й знайшовся, що заходився протирати скельця окулярів. Нарешті начепивши їх на ніс і дивлячись убік, якось непевно протягнув:

— А може, ти краще підеш десь з майором палубою прогуляєшся?

— Яка палуба? Який майор? Пане професоре! Ви тільки уявіть собі, який антураж буде! Ви в білому халаті, я весь білий, журнал на столі! Все солідно. Від захвату наші пацієнти тільки від одного нашого вигляду на сьомому небі будуть. Ви згодні зі мною?

Професор строго глянув на Харитона:

— Матимеш на руках диплом вишу чи хоча б довідку з курсів медсестер — отоді і приходь мені в поміч.

Кіт зневажливо пхекнув:

— Пф… Теж мені медсестру знайшли. Я і без ваших довідок у медицині тямлю. А ви конкуренції боїтесь, просто зізнатись не хочете.

Струм перевів погляд на двері й кивнув. Кіт подався на вихід.

З першим пацієнтом ексординатор зіткнувся вже у дверях. Опецькуватий чоловік із червоним лицем майже затулив собою прохід. Побачивши Харитона, він привітно посміхнувся, втягнув черево й повернувся боком. Кіт подався в той самий бік. Чоловік — у другий. Харитон — слідом.
            — Ви знущаєтесь? — не витримав кіт.

Товстун нарешті протиснувся до кабінету. Харитон вийшов у коридор і гучно гуркнув дверима.Запопадливо дивлячись на професора, огрядний через плече закивав великим пальцем навздогін:

— Гарненький у вас котик, але схоже, чимось роздратований, — і, не чекаючи відповіді, додав: — А яку гарну лекцію вчора прочитав! Мені від неї аж у голові просвітліло.

Професор на згоду покивав і припросив:

— Присідайте і розповідайте, з чим до мене завітали? До речі, вас як величають?

Товстун зиркнув на лікаря своїми від природи витрішкуватими очима і для певності тицьнув собі в груди. Професор підбадьорливо кивнув.

— Пекарський я, Степан. Сантехнік я. Це моя жінка до вас на прийом записала. Вона там, за дверима чекає, — пацієнт сторожко кивнув на вихід.

— Похвально, що записала, певно, турбується про ваше здоров'я.

Пекарський зневажливо махнув рукою:

— Ага. Вона потурбується. Так потурбується, що мене перед відплиттям ледве кондрашка не хватила.

— Ви про що? Вас серце турбує? — занепокоєно перепитав Струм.

— Та яке там серце, — товстун мотнув головою, — я про інше.

— Розумієте, — сантехнік довірливо нахилився до професора і дихнув перегаром, — вона за двадцять років штани мої ні разу не прасувала!