СМАЖЕНІ КРИЛЬЦЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПРЯМОХОДІННЯ.

Лекцію на палубі перервала Зіна. Притискаючи до грудей паперовий пакет, вона енергійно проштовхалась до метра людської свідомості. Вгледівши буфетницю з пакунком, кіт озирнув аудиторію та енергійно замахав лапами:

— Вибачайте, шановні, на сьогодні все. У мене є деякі незавершені справи.

Публіка розчаровано загула. Зіна з котом вже вибирались з натовпу, а навздогін лунали запитання: «А коти бачать сновидіння?», «А ви можете передбачати майбутнє?», «Оголосіть, коли наступна лекція!?».

Задкуючи до професора і майора, кіт заспокійливо рухав лапами та примовляв:

— Все буде, обов’язково буде! Ви тільки Зінаїді Григорівні в журнал запишіть всі свої запитання і побажання.

Обернувшись до Зіни, кіт мотнув головою в бік публіки та півголосом довірливо промурмотів:

— Ти ба, їм майбутнє подавай. Самі поснідали, а в мене в животі бурчить, — при цьому кіт зиркнув на пакунок, — Зіночко, невже там мої смажені крильця?

Буфетниця весело озирнула чоловіків та простягнула пакет лектору:

— Харитоне Марковичу! Ну як я могла забути про свою обіцянку. До речі, шеф-кухар вже в гарному настрої, тож просила передати, що не проти перемовитись з вами парою слів.

Харитон вдоволено крутнув головою, пірнув лапою в пакет та забубонів:

— Вас, жінок, ніколи не зрозумієш: то в непритомність падаєте, а потім вас на розмови тягне. Хоча з жінкою-шеф-кухарем я готовий теревенити безкінечно.

Струм занепокоївся:

— Зінаїдо Григорівно, а про яку непритомність він мурмотить?

Недбало махнувши рукою, Зіна заспокоїла:

— Романе Ароновичу, не переймайтесь, звичайний робочий момент. Просто Люба трохи біля плити перегрілась, а ми з Харитоном неждано з-за спини вигулькнули, ось їй і попоганіло.

Струм покивав та зиркнув на Кротова. Той приречено двинув плечима та філософськи вирік:

— Все відбулось як завжди. При перших контактах з нашим підопічним явище майже закономірне. А зомління чи ступор — це вже на вибір жертви, все залежить від статі і віку.

Професор сховав записник і скрушно похитав головою:

— Певно, натерпілись ви з ним, допоки я в експедиції прохолоджувався?

Апетитно хрумкаючи курячими кісточками та кумедно облизуючись, Харитон зауважив:

— Це ви, пане професоре, даремно так говорите. Ніхто нікого не утискав і не засмучував. Ми з паном майором жили душа в душу. До речі, ми з Зіною маємо йти до шеф-кухаря, а ви допоки помилуйтесь природою. Зустрінемось в каюті.

Проводжаючи поглядом дует — кіт з пакетом під пахвою та Зіна на пару, — Струм поцікавився:

— Пане майоре, скажіть, будь ласка, а коли в нього сформувалась звичка ходити на задніх?

Кротов наморщив лоба:

— Ну, знаєте, Романе Ароновичу, так відразу і не згадаю. Спочатку все йшло поперемінно. Інколи на чотирьох, інколи на задніх, — Кротов торкнувся чола, — ось згадав! Був момент!

Струм зацікавлено вийняв записник:

— Ну-ну! І коли ж це сталось?

— Та тут ціла історія. Ви готові слухати?

Професор погодливо закивав:

— Слухати я готовий, а для моїх спостережень це дуже важливо. Але у мене є пропозиція — давайте підемо до каюти. Там тихо і зручніше.

Невдовзі друзі сиділи у своїх плетених фотелях. Струм з олівцем у руці поверх окулярів нетерпляче позирав на візаві. Той, відкинувшись на спинку крісла, потер руки, озирнув стелю, ніби щось пригадуючи, та продовжив розповідь:

— Почалось з малого. Харитон поставив ультиматум: або я беру його з собою на службу, або він самостійно гуляє по військовому містечку. Довелось погодитись на перше, благо частина наша була за пів години неспішної ходи. Ну ви ж були в мене, диспозицію уявляєте.

Струм зацікавлено уточнив:

— І що, всю дорогу чапав на задніх?

— Та ні, все розпочалось на продуктовому складі. Про склад і Плюща я вам вже трохи розповідав? — Майор запитливо глянув на Струма.

Від згадки про склад професор вдоволено хмикнув і додав:

— Закінчили ви на моменті душевного розставання кота і прапорщика. А яким чином пряма хода пов'язана зі складом?

Кротов значимо кивнув та продовжив оповідку:

— Те, що прапор любив хильнути, ви вже знаєте. Але відмітьте: від котячих розмов, навіть у стані просвітління, ніякої втрати свідомості і ніякого ступору. А дружбанам своїм з речових складів він постійно нахвалявся, що кота видресирував і той ходить у нього в помічниках.

Професор відірвався від записника:

— Знайома картина. Зазвичай у таких пацієнтів класично діагностують банальний алкогольний делірій.

Кротов весело хмикнув:

— Хе! Ви маєте на увазі білку?

Професор іронічно зиркнув на Кротова та закивав:

— Саме її, голубочку.