ДОПИТ КАПІТАНА

Тим часом у капітанській вже розгорталася майже міліцейська баталія.

У ролі слідчого виступала Мереживна. Сич допитувався як посадова особа, що виявила недбалість і пропустила на борт злочинців, які перебувають у карному розшуку.

Клара Захарівна з жаром доводила ідентичність особи кота з презентації та розбишаки з дошки оголошень «Їх розшукує міліція». На додачу оголосила, що у професорі вона впізнала шахрая-рецидивіста.

Допитуваний чомусь проявив повну байдужість, тягнув час і поводився неналежно.

З іронічною посмішкою капітан безжурно бавився настільним компасом. Як він його не вертів, стрілка вперто вказувала на слідчого. Опасливо зиркнувши на компас, Клара Захарівна трохи стушувалась, але не розгубилась. Вона закликала капітана негайно покликати у свідки начальника заводського ВОХРу.

Якраз у цей момент з'явилися Кротов і Струм. Проходячи повз відчинений ілюмінатор, напругу моменту рятувальники відчули відразу. Професор занепокоєно глянув на напарника, але той тільки весело підморгнув і рішуче штовхнув двері капітанської. Коли чоловіки зайшли, Клара Захарівна аж рукою по столу приплеснула:

— А ось і вони, голубчики! Отой старший — це точно рецидивіст з фото на дошці, другого не впізнала. А де ж третій, замаскований у шубку під кота?

Кротов співчутливо подивився на Сича. Той облишив компас, закотив очі під лоба і розвів руками. Майор йому теж підморгнув та всівся навпроти «слідчого». Мереживна невдоволено зиркнула на майора та пішла в наступ:

— По-перше, ви особа стороння, якщо, звісно, не замішані. А по-друге, вас ніхто не запрошував сідати.

Після гучної заяви, ніби шукаючи підтримки, Клара Захарівна зиркнула на господаря каюти. Той весело глянув на неї, потім на «сторонню особу» і розвів руками:

— Пане майоре, публіка вимагає пояснень?

«Пан майор» перевів погляд на «слідчу» та поцікавився:

— І як давно ви підтримуєте зв'язок з органами внутрішніх справ?

В голосі Кротова чулися металеві нотки. Мереживна запобіжно заметушилась і детально пояснила, що має тісні контакти з дільничним та власноруч розклеює фото злочинців у розшуку.

Майор кивнув чоловікам:

— Панове, попрошу вас на п'ять хвилин вийти, маю з дамою конфіденційну розмову.

З цими словами Кротов розкрив перед Мереживною посвідчення із золотим тисненням. Дама зиркнула, охнула і осунулась на стільці. Впадаючи в непритомність, вона закотила очі й ледь не сповзла на підлогу. Її підтримав професор. Виходячи з каюти, Сич кивнув на графин:

— Вода он, а нашатир за вами на поличці.

Притомність «слідчому» спільними зусиллями професора і майора таки повернули. Хвилин так через п'ять-сім. Вдихнувши нашатир, завучка прийшла до тями, дурнувато посміхнулась і, нервово сіпаючи щокою, поцікавилась:

— Ой! Де це я?

Її різко обірвав Кротов:

— Тільки так! Придурюватись не треба. Ми наразі поговоримо з вами тет-а-тет, а ви зробите висновки.

Майор кивнув Струму:

— Пане професоре, вийдіть на хвилинку, подихайте свіжим повітрям, бо ця розмова не для ваших вух.

Коли за професором зачинилися двері, майор щільніше підсів до столу і звернувся до дами:

— Ви добре себе почуваєте, готові співпрацювати?

Завучка дрібно закивала головою. У неї цокотіли зуби.

— Ну, тоді перше запитання. Які у вас стосунки з фізруком?

Дама сконфузилася:

— Ой! Таки ви і про це знаєте?

Відчуваючи, що влучив у точку, Кротов продовжив:

— Ми про все знаємо, навіть про те, що частина ваших співробітників працює за липовими дипломами, які, до речі, ви самі і організували.

Те, що майор бив у саме яблучко, було очевидним, бо дамі знову стало зле. Кротов дав їй нюхнути нашатир, вона вдячно кивнула, підсунула до себе чистий аркуш паперу і, шукаючи очима ручку, зиркнула на майора.

— Ви що, збираєтесь писати щиросердне? — підняв брови Кротов.

Дама знову дрібно закивала. На що «дознавач» недбало заперечив:

— Ну, це зовсім зайве. Ваше розкаяння я зафіксував у голові: повернетесь з відпочинку, вас викличуть, отам усе і розпишете. Що, де, коли, кому, скільки, ну і таке інше. Сподіваюся, ви мене розумієте?

— Так ви хоч десь у блокноті чиркніть, що щиросердне, — несміливо попрохала завучка і додала: — а то ще забудете?

Запевнивши відвідувачку, що таке не забувається ніколи, майор з полегкістю випровадив її з каюти.

Вийшовши вслід, Кротов здивовано виявив біля відчиненого ілюмінатора всю компанію: схопившись за поручень, беззвучно здригався від нападів сміху Сич, кіт, склавши лапи на грудях, невдоволено фуркав, а професор із легкою посмішкою протирав скельця окулярів і задоволено крутив головою.

Осудливо на майора дивилась тільки Зіна. Вона мовчки розвернулась і подалась нетрями судна в бік кают-компанії. Чоловіки трохи погигикали і теж розійшлись: Сич — до себе, а трійця — у п'яту.

До компанії на палубі мереживна повернулася геть розчавлена. Туфлі на шпильках вона десь загубила. Гурт стояв на місці. Всі запитально дивилися на лідера. На запитання Маші: «Ну як пройшло? Ви їм дали жару?» — завучка безнадійно махнула рукою.

Зиркнувши на гурт з вохрівцем, вона віддала команду:

— Всі вільні. Маша, ти залишаєшся.

Варяги з явним полегшенням розійшлися, а Бакум не стримався. Задоволено оглядаючи поверженого конкурента, він зауважив:

• Схоже там хвоста вам добре накрутили. Га?

Зло зиркнувши на конкурента що віддалявся, завучка безнадійно глипнула на підлеглу:

• Маша, здається нам повний триндець. Пішли до буфету, бахнемо портвейну.