ПОВНОПРАВНИЙ ЧЛЕН ПРОФСПІЛКИ

Після обіду компанія вийшла на палубу.

Було гамірно. Лунала музика, публіка махала тим, хто проводжав. Дехто, склавши руки рупором, вигукував останні настанови й обіцянки: «Праску вимкни!», «Я напишу!»…

Матроси підняли трап та прибрали швартови. «Алмаз» дав три гудки і повільно відчалив.

Невдовзі теплохід упевнено розсікав річкову гладь. Хвилі розходилися до берегів, мимо пропливали міські пейзажі. Публіка із захватом угадувала знайомі місця з незвичного ракурсу.

За якийсь час місто зникло. Краєвиди змінилися. З лівого борту простиралися розлогі затоплені луги. З правого борту височіли круті дніпровські схили. Пекуче сонце все ще було височенько, але вже хилилося до заходу.

Мірно працював дизель, а по внутрішньому гучному зв'язку чулися переговори капітанського містка з мотористами.

Частина відпочивальників розбрелася по каютах. За ними вернулася і трійця. Як годиться, кіт усівся на законне місце в кріслі, а Кротов і професор умостилися навпроти.

Але продовжити тему складу їм не судилося. Причиною була заява Харитона:

— Значить так, панове! Я не збираюся просидіти всю подорож у каюті, чекаючи на ваші харчові подачки зі столу кают-компанії. Зрештою, у мене є посадковий талон, і я маю права нарівні з вами. До того ж мої привілеї забезпечує профком, який так люб’язно мені цю путівку і надав!

Струм поверх окулярів запитливо зиркнув на майора:

— Про фокус із появою путівок я вже чув, але як ви оформили їх саме на трьох? Зокрема на кота.

Кротов удоволено розсміявся, кивнув на новоявленого члена профспілки та продовжив:

— Компаньйон наш став категорично в позу: ніяких липових оформлень і ніяких підставних осіб. Аргументував тим, що по поверненні Надія Петрівна оформить йому повноправний профспілковий квиток.

Професор багатозначно гмикнув:

— Гм. Цікаво, цікаво. Це вже вершина соціальної адаптації і претензія на роль у суспільстві. Ну ж бо, продовжуйте. А як саме проходила процедура оформлення?

Кротов продовжив:

— Путівки я отримував на підприємстві — власнику теплохода. Зайшов до профкому, звернувся до секретарки: «Так і так. Там у вас три путівочки від МОЗ, оплачені нашим НДІ, тож будьте ласкаві, оформіть», — і підсовую їй паспорти: свій, ваш та голландський санітарний Харитона.

Професор здивовано зиркнув на майора:

— А санітарний тут до чого?

Кротов з посмішкою відмахнувся:

— А що, у мене були варіанти?

Струм розуміюче закивав, а майор продовжив:

— З нашими паспортами проблем не було, вона тільки дані переписала. А з нідерландським документом трапилася заминка. Секретарка довго вдивлялася у фото Харитона, чомусь зиркнула на мене, потім знову в документ. Відчувши конфуз, я трохи злукавив і пояснив, що третім з нами їде наш колега — професор з Амстердама. Іноземний напис на обкладинці «PASPORT DIEREN» її переконав. Судячи з запопадливої посмішки, сумніви щодо чужоземця у неї розвіялися. Щоправда, ще раз глипнувши на фото Харитона, головою таки покрутила. Потім старанно, друкованими літерами, вписала в путівку: «Cat Khariton Markovich».

Професор на стільці аж ноги підкинув. Взявшись за голову, Струм реготав до сліз, та, витираючи очі хусточкою, все примовляв:

— Вона… вона… глипала на вас… і на фото «професора»! Ой, не можу!

Заспокоївшись, він окинув поглядом попутників і додав:

— Ну ви з котом і парочка!

Кіт засовався в кріслі та набундючився:

— Геть не розумію, що за недоречний регіт? Ви б краще подумали, як публіку підготувати, нечасто ж у попутники трапляється такий пасажир, як я.

Струм вмить стрепенувся, став серйозним і глянув на Кротова:

— Так, дійсно. У ситуації з вашим прапорщиком і секретаркою це весело. Але в даному випадку маємо справу з колективом відпочивальників та командою теплохода. Тут треба шукати геть інший підхід. Хоча в моїх планах уже дещо є.

Харитон завовтузився та поважно мовив:

— Якщо можна, колего, то, будь ласка, конкретніше.

На «колегу» професор інтелігентно покивав, Кротов приснув смішком.

Струм підняв палець догори:

— Маю підготувати публіку та прочитати загальну лекцію про котів. А вже потім пояснити та науково обґрунтувати феномен мовних здібностей Харитона. Зокрема, в лекції йтиметься про приховані властивості рецесивних генів та реінкарнацію. Дещо торкнуся теми регресивного гіпнозу. До речі, регресивною терапією я наразі займаюся та практикую як психіатр.

Харитон у захваті намагався відтворити оплески. Ефект дещо приглушили пухнасті лапи. Зате кіт розсипався в люб’язностях:

— Пане професоре, ви тільки що довели той факт, що кожна людина культурна настільки, наскільки вона здатна зрозуміти кота, — при цьому Харитон виразно зиркнув на майора. — І ще у мене буде до вас одне прохання, пане професоре.

— Яке ще прохання? — насторожився Струм.

— Не забудьте нагадати публіці про ставлення до котів у давньому Єгипті. Зокрема, відмітьте той факт, що коти жили в палацах фараонів і до них ставилися з найбільшою пошаною.

Кротов і професор перезирнулись. Відставний, щоб приховати посмішку, підніс долоні до скронь, а Струм серйозно закивав та запевнив кота, що якраз із давнього Єгипту свою лекцію він і розпочне.