ЇХ РОЗШУКУЄ МІЛІЦІЯ

Окрім ветеранських гуртів, осторонь під навісом зібралися варяги. Роззнайомитися з заводчанами вони не встигли, а можливо, і не дуже хотіли, тож і примостилися в тіні на лавці.

Фракція була нечисленна: всього три жінки, товарознавці райгастрономторгу.

Слухаючи регіт та гамір з гуртів корифеїв, тільки перезирались та знизували плечима.

Стосовно появи говіркого кота, одностайно зійшлися на думці: заводський профком роздає путівки кому не попадя.

Далі розмови пішли про продуктові дефіцити, потрібні зв’язки та останні плітки в торговельній сфері. Коли дійшли до обговорення нової коханки начальника райгастрономторгу, до гурту підійшов начальник заводського ВОХРу Павло Бакум. Високий чолов’яга років за п’ятдесят, з солідним черевцем і карими очима на викоті, затягнутими професійною алкогольною поволокою.

 Путівку від профкому на «Алмаз» він щороку отримував як заслужений працівник підприємства. Хоча в круїзах дуже нудився, свербіло покерувати масами, але заводчани його недолюблювали. У їхні компанії він і не рипався. Тож трійцю варягів для проведення роз’яснювальної роботи щодо поточної обстановки він і вибрав.

Тему коханки шефа жінки моментально закрили і вичікувально перевели погляди на вохрівця. Поблискуючи окулярами в золоченій оправі, Бакум чемно привітався та представився.

Зачувши слова «начальник ВОХРу», жінки значуще перезирнулися та закивали головами. Але представлятися, про всяк випадок, не стали. А Бакум і не наполягав, він уже відчував себе лідером компанії.

Недбало кивнувши в бік заводських корифеїв, він поцікавився:

— І як вам цей хаос демократії?

Від поставленого питання райгастрономівські, схоже, занудьгували. Влазити в демократію та розмови про рішення профкому секретного підприємства ніхто не наважувався.

Щоб збадьорити гурт, Бакум висловив чи то питання, чи то припущення:

— А чи не думаєте ви, що це експеримент із виявленням у працівників секретного підприємства схильності до навіювання та базікання під гіпнозом?

Від провокаційного питання гастрономівців врятувала вже знайома нам мереживна.

Вона разом із географічкою нечутно підійшла до компанії і грізно нависла позаду вохрівця. Вийшовши наперед, Клара Захарівна пішла в атаку:

— А ми з якого боку до ваших секретів? Наш профком нас ні про що не попереджав.

Для підтримки заяви вона зиркнула на подругу - географічку. Та погляд перехопила і, міцно стуливши тонкі губи, ствердно закивала. Товарознавці теж закивали на знак повної відсутності в їхніх головах будь-яких таємниць, а тим паче з режимного підприємства.

Відчувши перевагу в голосах, завучка перебрала ініціативу на себе. Владно потіснивши вохрівця гладким боком, вона інспекційним поглядом обвела присутніх.

Жінки встали, випрямилися, а одна сіпнулася в бік демократів. Завучка строго насварила пальцем:

— Но-но, ніяких перебіжок, тут справа серйозніша, ніж прості котячі теревені. Всім залишатися на місцях.

Підтягнувши спини, дехто згадав школу. Бакум невпевнено покахикав.

Клара Захарівна невдоволено зиркнула і зауважила:

— Попрошу не відволікатися і дотримуватися тиші.

У цей час зі сторони демократів почувся гучний регіт. Вохрівець запопадливо блимнув на нового спікера, знизав плечима та розвів руками: мовляв, я б і рад, але зась, не моя царина.

 Клара Захарівна невдоволено повела головою і продовжила збори.

Обвівши присутніх важким поглядом, вона поставила питання, явно не з курортного жанру:

— А чи давно хтось із вас дивився дошку оголошень «ЇХ РОЗШУКУЄ МІЛІЦІЯ»? Га?

Її «Га» деякий час зависло в повітрі. У декого з присутніх виникло бажання зникнути з теплохода і ні в що не встрявати. Першим оговтався вохрівець:

— Ви що маєте на увазі, шановна?

— А ось що. Вам нікого не нагадує ота трійця? — Клара Захарівна значущо кивнула в бік кают-компанії і суворо втупилася у вохрівця. Той мовчав, а завучка додала нове запитання:

— А отой, наш котяра, вам нікого не нагадує?

Бакум напружився і потер лоб. Клара Захарівна докинула орієнтування:

— А якщо в смугастий тільник одягти?

Вохрівець ляснув себе по лобі:

— Так, таки згадую! Був один в арештантській формі. Сивий, і пика дійсно котяча.

Обвівши публіку тріумфуючим поглядом, Клара Захарівна зупинилася на географічці та владно скомандувала:

— Машо! Стій тут і пильнуй, щоб ніхто нікуди не розходився, а я піду до капітана за роз'ясненнями.

Подруга благально глянула на завучку:

— Кларо Захарівно, а може, не треба? А то висадять нас із теплохода, як минулого сезону з потяга перед самим Кисловодськом. Ви ж пам'ятаєте, як ми добиралися далі.

Схоже, згадка про минулий сезон на Клару Захарівну не подіяла. Завучка знову важким поглядом обвела присутніх. Дехто потупився. Вохрівець погляд витримав, але чомусь осмикнув теніску і підібрав живіт. Закінчивши візуальний огляд, пані гордо смикнула головою, розвернулася на шпильках і рішучим кроком рушила на пошуки капітанської каюти.

По дорозі вона зіткнулася із Зіною. Пані без вибачень запитала в лоб:

— Ви з обслуги?

Так із буфетницею на теплоході ще ніхто не обходився. Шокована Зіна трохи відхилилася і з подивом окинула пасажирку з ніг до голови. Хотілося гарно відповісти, але, вмить оговтавшись, ввічливо поцікавилася:

— У вас якісь проблеми? Я чимось можу вам допомогти?

— Проблеми будуть у вас, ви краще скажіть, де каюта капітана? — від нетерплячки мереживна навіть клацнула вістрям шпильки по палубі. Шпилька зламалася.

Рішуче знявши туфлі, завучка перехопила їх у руку і вичікувально втупилася в Зіну.

Буфетниця повела бровами в бік корми і додала:

— Спуститеся сходами в трюм, завернете ліворуч. Друга каюта справа — капітанська.

Рішуче шльопаючи босоніж, Клара Захарівна подалася вказаним курсом.

Відправивши «мереживну» хибним курсом, Зіна повернулась до кают-компанії.