ЗНАЙОМСТВО З ШЕФ-КУХАРЕМ

Гамір в кают – компанії трохи стих, відпочивальники повернулись до омлету, та сирників з кавою. За сніданком всі жваво обговорювали появу бортового лікаря, та білого кота.

Харитон теж підсів до столу і невдоволено зиркнув в тарілку. Потім помахав Зіні лапою. Та підбігла. Кіт двинув плечима та зробив виразний  жест лапами з подушечками догори:

— Зінуля, я ціную ваші клопоти, але ж і ви мене зрозумійте: - оцей клятий омлет, я на дух не переношу. Чи не могли би ви замінити його на смажені крильця?

— Сей момент котику. Це ми швиденько організуємо. Я тільки змотаюсь до Люби.

З омлетом на тарілці  Зіна  влетіла на камбуз, і лоб в лоб стикнулась з  Любою.

Витираючи тильною стороною руки спітніле чоло, шеф кулінар вигукнула:

• Гей подруга! Що там за бунт? Комусь наш омлет не сподобався? - Вона кивнула на тарілку.

Потираючи лоба, Зіна спохватилась:

• А ти що, презентацію пропустила?

— Яку ще таку презентацію?

— Ой! Та я ж геть закрутилась. Тебе не попередила. Наш Сич щойно представляв

мінздравівську компанію. Там і новий лікар, і отой мужчина, ну що холостий. А головне третій, інкогніто, для якого ти готувала філе в сирному клярі.

• Так що, це йому омлет не лізе? Тебе прислав, а сам прийти і поясниться не спромігся?

—  Любаня, а ти певна, що цього хочеш?

Шеф кухар  відсторонила Зіну від дверей:

• Ану дай, хоч здалеку гляну.

Люба виглянула в прочинені двері:

— Ну і де він, твій писаний незнайомець?

Зіна запопадливо потицяла пальцем:

— Ну он глянь туди, на п’ятий столик. Двох мужчин під стінкою бачиш?

• Ну, двох мужчин бачу. А де третій?

— Так він до нас спиною сидить.

З за спинки стільця виднілась біла пухнаста голова, і явно котячі вуха.

Люба взялась в боки:

— Так це що, котяра…!? І ти підбила мене готувати фірмову страву для якогось балуваного кота? А я, кухар вищого розряду, і так повелась на твої витребеньки?

Обуренню Люби не було меж:

• Ну якщо так, тоді нехай сам і причапає! Я влаштую йому: — не те що філе, а й оцей омлет з компотом   на голові будуть! – шеф повар кивнула на тарелю в руках буфетниці.

Зіна розпачливо скривилась:

— Любаня, а певна, що цього хочеш?

• Подруга, закрий краще рота і двері з другої сторони, і не мороч мені голову!

Сторожко поставивши таріль, Зіна задкуючи вийшла з камбузу. Підійшовши до трійці,  вона схилилась Харитону до вуха:

• Харитончику, там з крильцями заминочка вийшла.  Шеф кухар бажають особисто з тобою познайомитись.

— Го – го!  Зінуля, та з кухарями, я ладен щоденно знайомитись, аби тільки вони того бажали.

Буфетниця заклопотано  зітхнула:

— Ой, дивись щоб не трапилось  як зі мною, коли Сич без попередження  послав мене в твою  каюту.

• Та будь ти спокійна. Заводити контакти з камбузом, це моє покликання. До речі, шефа як звуть? Здається Люба?

Зіна і оком не зморгнула, як крутнувшись на задній, кіт бадьоро почапав  в напрямку кухні.

Буфетниця поспішила вслід.

Коли двері камбузу відчинилися, розпашіла від жару плити Люба якраз чаклувала над черговою стравою. Відірвавши голову від жаровні, котика вона узріла  у всій його вертикальній величі.  Ззаду виглядала Зіна.

Відірвавшись від кулінарного таїнства, та приплескуючи мішалкою по руці, Люба оцінююче окинула поглядом прибульця, і зневажливо хмикнула:

• Хм! Ну здоровецький. Ну на задніх! Так що накажете, кланятись йому?

Практиканти – студенти  застигли як були. Вони вичікувально спостерігали за незвичним візитером. Поплескування мішалкою  нічого доброго не віщувало.

Харитон на мит забарився, але оговтався та багатозначно гмикнув:

• Гм!  Ну кланятись, то таке. Ми ж не на бальних танцях. А от ручку, я би вам і поцілував.

Очі в Люби округлились до меж, і вона сторожко глипнула на студентів. Ті, білі як борошно, відкараскуючись покрутили головами, на кшталт: «Це не ми!». Очі в шеф кухаря ще збільшились і, вона виронила мішалку.  Та з брязкотом впала на кахельну підлогу.

 Кіт ситуацію розцінив як сприятливу для встановлення дружніх стосунків. Він підхватив безвільну руку шеф кухаря і елегантно її чмокнув.

            Гроза кухні побіліла. У неї скосились ноги, і вона повільно сповзла на кахлю. Камбуз прийшов в рух. Хтось кричав: «Води!  Швидше води! Люба Петрівна зомліла!»

За мить Зіна вже тицяла подрузі під ніс нашатирний спирт. В другій руці вона тримала склянку  наполовину наповнену коньяком. Люба таки оклигала. Особливо подіяв алкоголь. Щоки зарум’янились, і вона швидко піднялась на ноги. Харитон чухав за вухом, і буркнув:

— Ну це ж треба таке, слабонервна, а ще шеф - кухар!

Студенти перепирались. Один висловив припущення:

— Та який це кіт! Це ж ряжений! Ви на зріст подивіться!  Капітан наш такі штучки полюбляє. Пам’ятаєте, як в першому рейсі  його папуга залітав на камбуз, і крив нас матюками на чому світ стоїть.

Практиканти реготнули, але шеф їх обірвала:  - Ану швидко по місцях, а то я вам наразі такого папугу влаштую….

Договорити вона не встигла. В двері камбузу заглянув Кротов з питанням:

— Харитоне! Скільки можна тебе чекати?

Перегородивши майору дорогу, Зіна культурно випхала його за двері і запопадливо заторохтіла:

• Ви йдіть в каюту, а Харитончик скоро підтягнеться. Це він тут рецепт смажених крилець уточнює.

Майор недовірливо покосився на буфетницю:

• Дійсно уточнює, чи вже щось утнув.
• Та що ви придумуєте, спокійно йдіть, а крильця я занесу сама, прямо в каюту.