СПРАВИ АМУРНІ ТА КУЛІНАРНИЙ ТЕХНІКУМ

В кают-компанію Зіна повернулася в піднесенні, але вигляд тримала діловий.

В їдальні вже йшли приготування до обіду. Дві офіціантки розставляли обідні прибори, пліткували про пасажирів та обмінювалися новинами. Побачивши капітаншу (а так Зіну називали за очі), дівчата замовкли й енергійно заметушилися з сервіруванням.

Буфетниця прискіпливо оглянула залу. Помітивши зів’ялі квіти на столах, вона кликнула одну з дівчат:

• Оксанко, ось тобі гроші, сходь на пристань та купи квітів, тільки не жовтих. Візьмеш із розрахунку: три стебла на стіл. Далі сходи на річний вокзал, у ресторані купиш «Боржомі» або «Єсентуки», п’ять пляшок. На здачу купиш собі морозива. Все зрозуміла?

Оксана закивала, а її напарниця підхопилася:

• А можна і я з нею?
• Зіна махнула рукою, і дівчата, скинувши фартухи, хутко вибігли за двері.

Давши волю настрою та весело мугикаючи мелодію про мільйон червоних троянд, буфетниця заходилася впорядковувати на полицях іконостас із пляшками вина та мінералки.

Сортів вина було море, а з мінералки сиротіла тільки «Миргородська». Вона так захопилася ранжуванням марочних і кріплених, що аж здригнулася, коли за спиною почувся голос її подруги Люби:

— Ану зізнавайся! Сич вранці чого прибігав? Може, нарешті освідчився і весілля гулятимемо?

Люба, вона ж шеф-кухар Алмазу, років на десять молодша за буфетницю, зате за характером і навіть статурою були як дві краплі води — одна в одну.

Зіна повернулася до стійки, рукою підперла щоку та з посмішкою втупилася в Любу. Пальцями другої вона значущо затарабанила по скляній поверхні.

Люба не витримала:

•  Зіно! Ти мене своїми інтригами з розуму зведеш. Що може бути головнішим, ніж затягнути клієнта до шлюбу?

Зіна перевела погляд на пристань, що виднілася у вікні, та, ніби питаючи саму себе, мовила:

• Хіба у весіллі щастя? Помовчавши, додала: — На цій пристані я колись свого Сича і зустріла.

Не зважаючи на Зінин мінор, шеф-кухар уперла руки в круті стегна та, оглядаючи пусту залу, просто вибухнула:

• Ви тільки погляньте на неї! Її, як повітряну кульку, другий сезон парадом водять по Дніпру, а вона про щастя!

Люба знала, про що говорить. Ще будучи випускницею кулінарного технікуму, вона вийшла заміж за заступника директора з виховної роботи Юхима Вітрогона. Той холостякував довго. Але коли на черговій лекції Юхим розпинався про «Дотримання етичних норм поведінки…», Люба відверто очима запустила йому бісика. Як і очікувалося, заступник з виховної роботи голову втратив одразу.

Невдовзі після заміжжя, вже на початок наступного навчального сезону, колишня випускниця Люба значилася в штаті технікуму як: «майстер виробничого навчання Любов Петрівна Вітрогон».

Демарш Зіна пропустила повз вуха, та незворужно протираючи стійку, мовила:

• Сич у себе гостей приймає, я їм коньяк та каву носила. До речі, швиденько приготуй куряче філе в сирному клярі, одну порцію, та три обіди з загального меню.

Люба не вгамовувалася:

— А кому це такі забаганки, як філе, і що це за гості такі?

— А такі! Це пасажири з п’ятої, — пояснила Зіна.

Як природжений слідчий, Люба уточнила:

— За моїми спостереженнями, з п’ятої на вечерю і сніданок являлися тільки дві персони: один симпатичний холостяк, другий — тип із колючими очима!

Зіна зауважила:

— По-перше, не тип, а професор медицини, на час рейсу буде у нас бортовим лікарем.

— А стосовно холостяка, сперечатись не буду, у тебе на них око більш наметане. Але з ними ще і третій пасажир є. Тож буде прохання: філе для нього приготуй особисто.

Люба геть у ступор впала:

— А чим мої практиканти тобі не вгодили? Чому це для отого третього такі привілеї?

Хитро підморгнувши, шеф-кухар додала:

— Я так розумію, це мужчина?

Стримуючи регіт, Зіна замахала руками:

— Так таки, вгадала. Мужчина, і звуть його Харитоном Марковичем. А страва якраз для нього. Тож і прошу: не довіряй її студентам.

Від інтриги, розчепіривши пальці, Люба розвела руками:

— Дурдом повний: професор, таємничий пасажир, кулінарні забаганки, персональний кухар. З глузду з’їхати можна!

Тим часом до кают компанії повернулися офіціантки з рожевими квітами та пляшками «Боржомі». Люба сплеснула в долоні і скомандувала:

— Дівчата, швидко на камбуз! — потім, тицяючи пальцем на мінералку, кухар підозріло зиркнула на Зіну:

— Отакої! Для загальної публіки — Миргородська, а для обраних — «Боржомі» і куряче філе в клярі? Все ясно! Зінко! Ти явно, в піку Січу, хочеш закрутити роман з тим третім, таємничим?

Люба благально дивилася на буфетницю:

— Зіно, не муч мене, кивни хоча б.

Зіна розреготалася:

— Любаша, ти явно переплутала професійний вибір. Тобі точно в слідчі треба йти.

Сварячись пальцем та примовляючи:

— Мене не проведеш, курортні романи я на версту відчуваю! — Люба зникла за дверима камбузу.