КАПІТАН ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ

БІЛКА ТА ГОСТІ З МІНЗДРАВУ

Наступного дня «Алмаз» підходив до першої зупинки в місті Канів. По курсу проглядався високий берег, над ним височіла Чернеча гора, а життя на теплоході йшло заведеним розпорядком. Публіка тільки-но закінчила сніданок і розбрелася хто куди.

З їдальні професор із майором вийшли останніми. Виважуючи в руці паперовий пакет, Кротов запитливо глянув на спільника. Той із тонкою посмішкою, аж надто інтелігентно, поцікавився:

— І що вас, голубчику, турбує більше: калорійність чи вміст?

Майор наморщив лоба і, в тон співрозмовнику, протяжно пирхнув:

— Пф-р-р… Отож бо воно і є, що вміст, — і додав: — Наразі вислухаємо розгорнуту лекцію від Харитона Марковича про шкідливість холестерину в омлеті.

Весело обговорюючи тему здорового харчування, компаньйони неспішно рушили в напрямку каюти. На півдорозі Кротов перервав смішки і зиркнув на Струма:

— Пане професоре, а може, я омлет таки сам занесу, а ви навідаєте капітана? Треба ж якось контакти встановити.

— Ого, колего! Яка самопожертва. Я тільки за. До речі, у вас дуже розвинене відчуття емпатії. Ви вгадали мої думки. Особисто я промови нашого вихованця дуже люблю. Але інколи своєю котячою логікою він заганяє мене в повний ступор.

Чоловіки реготнули і завернули за ріг палубної надбудови. Неочікувано перед ними власною персоною постав не хто інший, як сам капітан «Алмазу». Сходило на приємний збіг.

Загородивши дорогу, перед ними стояв здоровань у білосніжному морському кітелі, з добродушним обличчям і очима кольору блакитного неба.

Здоров’яга осмикнув кітель та запопадливо поправив морський кашкет.

Зиркнувши на солідну фігуру у формі, у Кротова майнуло: «Веде себе, ніби на килимі у начальства». Натомість професор відмітив своє: «Пацієнт явно в стані “трохи з похмілля”».

Незважаючи на вчорашнє, командор був гладко виголений, а на додачу до гарних парфумів випромінював непідробну щирість та відкритість.

Позираючи на компанію з пакунком, капітан шанобливо козирнув та відрекомендувався:

— Шановне панство, дозвольте представитись: капітан теплоходу Матвій Петрович Сич.

У свою чергу пасажири теж відкланялись. Компанію репрезентував професор:

— І нам вельми приємно. Я професор медицини Струм Роман Аронович. Він, — професор кивнув на відставного, — науковий співробітник інституту вивчення проблем НЛО Кротов Григорій Іванович.

— Так-так-так, — замахав руками Сич, — я все про вас знаю! Ви для нас гості шановані! Сам голова профкому ще загодя просив приділити вам особисту увагу.

Струм і Кротов перезирнулись, бо Сич, м’яко кажучи, трохи злукавив. Голову профкому вони ніколи й в очі не бачили, а Матвій тільки й знав, що для пасажирів з п’ятої три путівки викупило Міністерство охорони здоров'я.

Про це він дізнався від Зіни. Напередодні ввечері він був гарно «під шафе», і та ж таки буфетниця дипломатично натицяла йому в небриту пику реєстром відпочиваючих зі словами: «Петровичу, знову баньки залили. І про що ви тільки думаєте? В рейс без лікаря надумали вийти. А між іншим, у п’ятій будуть троє з мінздраву. Тільки відчалите, а вони вам припис і оформлять. Буде вам і білка, буде і свисток».

Тож у надії упередити небажаний розвиток подій Сич на ранок компанію і підкараулив.

Не даючи «мінздравівцям» оговтатись, капітан пішов у наступ:

— Ви мені якось вибачайте, що так трапилось при посадці. Самі розумієте: спека, штовханина, гармидер — одним словом, не зміг персонально проконтролювати ваш благоустрій.

Капітан вичікувально взяв паузу. Після такого натиску уваги першим оговтався Струм:

— Матвію Петровичу! Які можуть бути претензії? Ми чудово облаштувались, каюта дуже зручна, а меню від шеф-кухаря вище всяких похвал!

«Хитрує», — подумав Сич, — «а про Троїцького, мабуть, вже все знає?».

Люб’язно киваючи головою, капітан метикував: «Як би обернути розмову до проблем білої гарячки». Почав трохи здалеку:

— Пане професоре, а ви про лікаря нашого, Троїцького, мабуть, вже начувані?

Струм закотив очі, намагаючись згадати «хто такий Троїцький», та заперечливо покрутив головою:

— Перепрошую, але не маю честі бути знайомим.

Сич, з явним полегшенням, радісно видихнув:

— Хух… Ну і славно, що не знайомі. Бог з ним, тим Троїцьким.

Але Струм своєю чергою теж поцікавився:

— А чим знаменитий ваш лікар?

— Та не те, щоб він був дуже знаний, — вів своєї Сич. — Просто з ним халепа трапилась. Напередодні рейсу захворів, а мені — неприємність. Корабель у плавання вийшов без лікаря.

— Похвально з вашого боку, — підхопив Струм, — здоров’я команди та відпочивальників — це пріоритет беззаперечний. Але проблему з лікарем ми можемо вирішити спільно.

Капітан вичікувально дивився на Струма:

— Тобто, це як? Що ви маєте на увазі? — в голові капітана вже мерещився Зінчин припис.

— Пане капітане, я, як медик, просто зобов’язаний вам допомогти. Можете на мене розраховувати. У мене, окрім психіатрії, досить широка загальна медична практика. До речі, я буквально перед рейсом повернувся з полярної експедиції на станцію «Академік Вернадський». Довелось два роки бути відразу і психіатром, і кардіологом, і терапевтом.

Від такого розвитку подій капітан аж просяяв:

— Пане професоре, та мені ж вас сам Бог послав. У вашому розпорядженні каюта медика, а я  ваш боржник.

Ніяковіючи, Струм мовив:

— Пусте, Матвію Петровичу. Зрештою, це просто мій обов’язок.

Потираючи руки, Сич вирік:

— Тільки так: відмовки не приймаються, запрошую вас до своєї каюти. Попрошу хвилин п’ять-десять почекати на палубі, я тільки дам відповідні розпорядження.

Не даючи співбесіднику оговтатись, Сич зник.

Розсудливо диригуючи пальцем та значуще мугикаючи, капітан забіг у кают-компанію. За стійкою буфету неспішно протирала келихи Зіна. Вдоволено потираючи руки та весело зиркаючи на господарку розливу, Сич скомандував: