ЖАБА АЛЬВАРІУС ТА КІТ ХАРИТОН

ЖАБА АЛЬВАРІУС  ТА КІТ ХАРИТОН

Допоки психіатр та відставний майор дегустують страви від шеф-кухаря теплоходу, саме час перенестися у відносно недавнє минуле — до однієї химерної історії з Нідерландів.

На міжнародному форумі нейропсихологів в Амстердамі професор Роман Аронович Струм отримав незвичайний подарунок — породистого кота. Слід зазначити: до дослідження роду-племені котячих конференція аж ніяк не причетна. У приватному порядку Струма котиком обдарував його голландський колега — професор Берт Вельде. Сам Вельде до котів мав відношення дотичне. А от дружина його, Агнеса, мала таке хобі, і не тільки. Окрім розведення екзотичних акваріумних рибок, професорська дружина опікувалася домашньою комуною породистих котів. Агнеса стежила за приплодом, підбирала новонародженим імена, оформляла родовідні, санітарні паспорти, стежила за щепленнями, ну і таке інше. Одним словом — звичайний європейський підхід, помножений на глибоку емпатію до братів наших менших.

Домашній прайд родини Вельдів очолював здоровецький чорний кіт на ім’я Марк. Хоча в його гаремі була всього одна кішка породи «сіамська ангора», але цього вистачало з головою, щоб професорське подружжя постійно переймалося проблемою: кого б ще обдарувати породистим котиком? І недарма, бо на поточний момент по будинку прутко шастала трійця кошенят з останнього посліду.

До підвиду «Кіт свійський» (Domestic cat), Берт публічно декларував нейтралітет. Але в професорській голові образ кота чітко асоціювався зі ссавцем сімейства котячих, ряду хижих, від якого можна очікувати несподіваних капостей. Чому така внутрішня упередженість? Бо нащадки Марка мало того, що постійно влаштовували безлад у його кабінеті, так ще й норовили втрапити у віварій. У тому віварії Вельде для наукових досліджень розводив рідкісних жаб виду Bufo alvarius.

Цей унікальний вид мешкає виключно на півночі Мексики. Колись ці земноводні водилися також на півдні США, але були начисто виловлені місцевими хіміками-натуралістами. До слова, за розведення цих жаб у США встановлена кримінальна відповідальність. Воно і не дивно, бо головна особливість їх полягає в тому, що у вигляді слизу вони виробляють галюциноген, відомий серед хіміків як «молекула Бога». Ліберальне нідерландське законодавство розведення цих жаб абсолютно не забороняє. Але проблема полягає в тому, що отримати рідкісний екземпляр з Мексики вкрай складно. Станом на момент розвитку подій Берт Вельде мав у розпорядженні лише одного фіолетово-рудого самця, а на самицю для розмноження він тільки-но подав запит у Мексику.

Далі справа стояла нібито за малим — розвести популяцію, зібрати достатньо матеріалу та визначити хімічний склад молекули слизу. Наступний етап — синтезувати його в лабораторних умовах та провести масштабні наукові дослідження.

А допоки з доступного екземпляра професор збирав слиз на скло, висушував його і, як відданий справі науковець, досліди проводив безпосередньо на собі. Сама практика полягала у викурюванні суміші висушеного слизу з марихуаною. Відповідно, ефект був вражаючий. Свідомість Берта на певний час покидала межі фізичного тіла. Наставала повна підміна типового сприйняття світу і виникало відчуття єдності з усім живим… ну і так далі. Це для тих, хто вже має такий досвід. А для тих, хто ще не має навички описаних мудрощів, тому — хутчіш до Амстердаму.

За великим рахунком дисертація Вельде була націлена на дослідження у пошуку відповіді на питання: «Що таке людська свідомість?». Ну і відповідно — вплив на людський глузд отого самого екзотичного слизу.

Незважаючи на обмеження в експериментах, певний досвід Вельде все ж отримав і готував розгорнуту доповідь для згаданого форуму.

Десь за пів року до з’їзду, чергової суботи в будинку професора Вельде все, здавалося, йшло за звичайним укладом. Агнеса тренькала по телефону з подругами. Кіт Марк з ангорою лежали на дивані, а їхні котячі нащадки вільно шниряли по закутках будинку. Серед останнього виводку два котики були геть чорні, в батечка Марка. Третій, білий, з ангельським писочком, на ім’я Харитон, образом вдався в маму ангору. Від батька він унаслідував котячу допитливість, міцну статуру, незалежний характер та малесеньку чорну цяточку на лобі. В розвитку котик набагато випереджав братів. З цього виводку Агнеса найбільше любила саме його.

Берт щойно повернувся з зоомагазину. Зважаючи на те, що самець Альваріус був вельми вибагливий до їжі, харчування для нього професор замовляв із самої Мексики, а то й лісів Амазонії. На цей раз для свого піддослідного професор приніс партію молодих скорпіонів та дещицю термітів. Тримаючи в руках дві скляні банки з екзотичною нечистю та весело насвистуючи, Берт штовхнув ногою двері віварію. Він і не помітив, що за ним у лабораторію прослизнув отой самий Харитон. Насвистував професор не з причини легковажності, яка, до речі, і не була йому притаманна. Це був особливий присвист, схожий на сигнал, характерний для жаб даного виду. Вони його використовують у період шлюбних хорів. У денний час жаби ховаються в норах, тож виманити їх можна тільки імітацією повістки до спарювання. У віварії було по-тропічному волого, а напівтемрява, розбавлена синім світлом, створювала, як для пересічної людини, атмосферу досить лиховісну. Але не для Берта, це була його стихія. Никаючи по закутках, де зазвичай ошивався піддослідний, професор продовжував подавати шлюбні сигнали.

Першим на здобич натрапив Харитон. На свою нещасну долю Альваріус виліз із нори та наткнувся на кота. Жаба роздула щоки і нахабно витріщилася на нежданого візитера.

Як заведено природою, кіт лапою злегка поплескав земноводне по голові. Альваріус якось непривітно квакнув, але кіт для встановлення дружніх стосунків своїм шершавим язиком облизав його слизькі боки. На що жаба скочила в бік та зубами вчепилася в котячий хвіст. Такої агресії кіт не чекав. Звідки йому було знати, що самці даного виду в статевому азарті неперебірливі та можуть домагатися будь-яких земноводних, до яких здатні дотягнутися, навіть якщо це представник іншого виду. Харитон миттєво підскочив і кілька разів вперіщив лапою рідкісний екземпляр по голові. Хвіст жаба відпустила, але завалилася на спину і бездиханно розпласталася на підлозі. Для професора все це дійство відбулося як у сповільненому часі, з ракурсу спостереження — краєм ока. Щось вдіяти він не міг, бо в руках міцно тримав банки з небезпечним кормом. Від шоку Берт замість свисту видав гортанний звук, схожий на паромний гудок, і у відчаї опустився на підлогу. Потім лівою схопився за серце та кинувся до жаби. На гармидер до віварію вбігла Агнеса. Очам її відкрилася невтішна картина: Берт, як іудей на молитві, стоячи на колінах, притискав до серця дохлу жабу та тільки йому відомими науковими виразами причитав. Поруч лежав Харитон. Кота били судоми, з пащеки йшла піна, чотирилапий сіпався, чхав та відпльовувався.