РОЗБІР ПОЛЬОТІВ ПРИ ПОСАДЦІ

Каюта мандрівникам випала досить пристойна: три широкі ліжка з білосніжними подушками, дзеркальна шафа для одягу, два плетені стільці з журнальним столиком плюс засклений буфет. Довершувало цей затишний, трохи сонний інтер’єр потерте шкіряне крісло. До того ж був окремий туалет з фаянсовим унітазом і умивальником, щоправда, без душу. Зате одну зі стінок каюти прикрашала середніх розмірів картина: торпедний катер у бойовому розвороті здіймав такий бурун, що здавалося — ось-ось і курортника під полотном неодмінно накриє холодною водяною хвилею.

               Підозріло зиркнувши на витвір невідомого мариніста, кіт плюхнувся на протилежне місце під ілюмінатором. Улігшись на спину, заклав лапи за голову, і  скоріше оголосив, аніж запитав:

               — Проти вибору ліжка, сподіваюся, ніхто не буде заперечувати?

Мужчини перезирнулися та знизали плечима, показуючи: зайняв — то й зайняв.

Допоки Кротов із професором розпаковували речі, Харитон скочив з койки та заходився обстежувати нове помешкання. Зазирнувши в туалет, натиснув лапою злив унітаза. Вода голосно зашуміла. Кіт крутнув головою та значущо хмикнув:

               — Хм! Ти диви, а воно і тут таки працює!

Поникавши по закутках, кіт по черзі скочив на два інші ліжка та, перевіряючи пружність, погуцикав на кожному з матраців. Далі лапою потицяв подушки й забубонів:

               — М-да… Це явно не паризький гранд-готель.

Споглядаючи дії кота, Кротов іронічно підняв брови:

               — І давно ви, пане, з Парижа?

Ігноруючи питання, інспектор цикнув зубом та відмахнувся лапою. Нарешті вмостився у шкіряне крісло та вдоволено замуркотів. Сходило не те, що котяча ревізія каюти закінчилась оцінкою «задовільно».

Роздивляючись картину з катером, Харитон вальяжно зробив жест лапою в бік водяного буруна:

— Я би тут повісив якийсь натюрморт із м’ясних делікатесів. Це ж, певно, краще імпонувало б для відпочинку? — ніби шукаючи підтримки художньої ідеї, кіт запитально дивився на компаньйонів. Ті зреагували по-різному: професор зикнув на полотно та благодушно посміхнувся, натомість Кротов іронічно прокоментував:

— Може тобі на стіні сардельок розвісити?

Кіт невдоволено пирхнув:

— Пф… Ну й смаки у вас. Як на мене, то я ті сардельки на дух не переношу.

Кротов став серйознішим:

— Скажи мені краще: ти навіщо дам на пристані драконив? Своїм діагнозом та згадкою про вікові зміни зіпсував жінці відпустку. Ти це розумієш?

Кіт ображено засопів, але втрутився професор:

— Григорію Івановичу, облиште. Дама була ще та. Повірте мені, скандал на теплоході вона ще обов’язково влаштує. Не нам, так іншим. А діагноз Харитон Маркович поставив досить влучно. Хоча воно й не дивно. Ще за часів, коли Харитон проживав зі мною, я інколи приймав пацієнтів на дому. А котик наш до пори до часу сидів поряд мовчки, та мотав розмови на вус, а на додачу вечорами почитував мої довідники з психології та психіатрії. От вам і результат: маємо медика-психолога на рівні студента-другокурсника.

На «медика-психолога» Кротов реготнув, а кіт набундючився та задоволено відкинувся в кріслі. Але Струм похитав головою:

— Дарма регочете, Григорію Івановичу. Практику в присутності Харитона довелося припинити.

— А чому так? — Кротов заінтриговано засовався в скрипучому стільці.

Професор іронічно хмикнув та продовжив:

— Мав я халепу приймати вдома досить поважного функціонера. Не хотів той виносити свої проблеми навіть на рівень реєстратури клініки. Тож довелося прийняти його приватно. Головна скарга — панічно боявся підлабузництва. А ще дуже переймався: «як би не підсиділи». Навіть виклав детальний перелік зусиль, щоб отримати посаду. Допоки я з ним бесідував та заспокоював, Харитон, як зазвичай, сидів мовчки й уважно слухав. Прописав я пацієнту після обстеження бром та валер’янку, потім провів до передпокою.

Від цікавості Кротов подався вперед, а кіт вдавано позіхнув і, намагаючись змінити тему, солідно пробурчав:

— Та досить вам уже про медицину. Давайте краще поговоримо про улюблені страви та рецепти. — Кіт перевів запитливий погляд з Кротова на професора. Але той повчально посварив коту пальцем:

— Е ні, шановний. Майте мужність вислухати старших та мотайте на вус. І це на майбутнє. Попереду у нас довга подорож і перспектива тісної комунікації з персоналом та колективом відпочивальників.

Харитон недбало махнув лапою, задер голову та, пошкрябуючи крісло, почав розглядати мерехтливі сонячні зайчики від водяних відблисків на стелі каюти, а Струм продовжив:

— Не буду розголошувати детальніші подробиці спілкування з пацієнтом, але коли я його проводжав, то згадав, що рецепт забув у кабінеті. Допоки повернувся з приписом, Харитончик встиг оголосити хворому свій діагноз: «Комплекс самозванця». У довіднику він трактується як «страх викриття некомпетентності».

Кротов вже відверто реготав:

— Ну-ну! І чим закінчився прийом?

Стум зітхнув і продовжив:

— А тим, що почувши діагноз від кота, функціонер мало не зомлів. Я ледве привів його до тями. Хоча наступного дня чиновник примчав у реєстратуру і записався до мого колеги. А як вже той мені розповідав, на прийомі функціонер вже скаржився на слухові галюцинації.

Тепер гиготіла вся трійця. Коли сміх трохи вщух, потерши пальцями чоло, слово знову взяв професор:

— Ну ось що я вам скажу, панове: мені дуже і дуже приємно, що трапилася така чудова нагода в такому приємному товаристві провести заслужену відпустку на цьому теплоході. Я це розглядаю як винагороду за перебування два роки поспіль в арктичній експедиції. І це все завдяки вам, пане майор.

Той махнув рукою:

— Ет, пусте. І дякуйте не мені. Але і тут без пригод не обійшлося, — майор виразно кивнув на медика-психолога.

Кіт облишив дряпати крісло та спідлоба зиркнув на Кротова:

— Ну що вам знову не так? Ви на борту розкішного лайнера, каюта з туалетом, на стіні епічна картина, і це коштувало нам із вами всього-на-всього короткої, але приємної розмови з головою вашого профкому.