Розділ 2

Під щокою шорстко. Ельза намагається повернути голову на подушці, але тканина дряпає шкіру. Це не подушка. Стає ще неприємніше, незручно не тільки щоці, а й усьому тілу. Твердо. І розколюється голова.

З зусиллям розплющує очі. Світ навколо неправильний. Простягає руку торкнутися темного предмета перед очима. Хапається. Це ніжка стола. Вона піднімає голову і бачить, що лежить на підлозі, а щоку дратував килим. Тримається за ніжку столу, витягає з-під себе другу, зомлілу руку. Намагається вчепитись у щось, щоб відштовхнутися, та неслухняні пальці тільки дряпають ворс килима. Зрештою спирається обома долонями в підлогу і сідає. Світ навколо здригається і пливе повз неї так, що вона мало не падає знову долілиць.

Але втримується і починає згадувати.

Хлопець. Все як завжди. Дзеркало. Нашийник. Йде. Віскі. Завжди віскі після того, як хлопець виходить.

Присмак. Не неприємний, але незвичний. Його не мало бути. Якийсь солодкий і трохи нудотний.

Ельза робить глибокий вдих і поволі, старанно випрямляє спину. Погляд впирається в край матраца.

Біле простирадло звисає до самого килима — зім’яте, скручене, ніби в ньому довго й важко ворочалися. Ельза переводить подих, стримуючи нудоту. У голові пульсує. Вона вчіплюється пальцями в край ліжка й підтягується вище. Ниють усі м’язи.

Вона стає на коліна, все ще тримаючись за матрац, і підводить очі.

Завмирає.

На ліжку хтось є.

Спершу це здається купою ковдр. Але ось видно плече. Груди.

Обличчя.

Вона ж пам'ятає, як клацнув замок. Віскі — завжди після того, як хлопець виходить.

Ельза мружиться, намагаючись звести погляд в одну точку. Він лежить на спині незручно, ніби кинули манекен і він так і лишився.

І він голий.

Ельза дивиться на його живіт, на темне волосся внизу, на розслаблені ноги. Вона ніколи не дозволяла йому бути голим. Ніколи. А зараз він лежить тут весь, відкритий, беззахисний. Це виглядає якось… соромно. Надто інтимно для того, що між ними було.

— Ей… — Ельза ледь витискає із себе хрип. — Вставай.

Він не реагує.

Ельза простягає руку. Її страшно торкатися цієї наготи, але треба розбудити. Вигнати. Змусити одягнутися. Пальці торкаються плеча і відчувають мертвий холод, від якого одразу німіють подушечки.

Відсмикує руку. Сахається назад і знову падає на підлогу, боляче вдарившись стегном.

Піднімається на колінах і вдивляється.

Його очі розплющені, каламутні і скляні. Застиглий погляд вперся в стелю. Губи посинілі.

Він мертвий.

Ельза відповзає до стіни, подалі від цього ліжка, і її рве жовчю прямо на килим.

На ногах досі туфлі. Ельза скидає підбори, стає, притримуючись за стіну. Ноги тримають.

Підходить до ліжка, хапає край ковдри і різко смикає її на нього. Спершу залишає відкритим обличчя. Тоді ховає і його.

***

Ельза ще хвилину втуплюється в стіну навпроти, міцно притискаючись спиною до краю ліжка. Тоді здригається, ніби від удару. Рвучко схоплюється на ноги. Слабкість зникає. Ельза простягає руку й одним різким рухом здирає ковдру з тіла.

Тепер вдивляється, не відводячи погляду. Починає шукати пульс. Як у лихоманці, притискає пальці до шиї, долонями натискає на серце, ще тримаючись за останню надію. Далі хапає його за зап’ястя і починає трясти все сильніше, смикає вгору-вниз, ніби намагається силою розштовхати його.

— Давай, — шепоче крізь зуби. — Давай.

Рука залишається важкою. Очі так само втуплені в стелю. Ельза з силою кидає руку на ліжко.

Хлопець залишається лежати наполовину прикритий ковдрою, тепер він — лише проблема, яку треба вирішити. Прибрати це з її життя. Ельза ходить кімнатою з кутка в куток, швидше, швидше. Від вікна до дверей і назад.

Вона підносить великий палець до рота і впинається зубами в край нігтя. Так краще думається. Киває головою думкам. Зупиняється, наче знайшовши вихід... і далі мчить від вікна до дверей та назад.

Ельза хапає телефон. У слухавку кидає уривчасті слова, а голос стає все вищим. Там заспокоюють. Кажуть чекати. Ще двадцять хвилин вона то втискається в крісло, то підскакує і бігає з кутка в куток, обхопивши себе руками. Тіло б’є дрібне тремтіння. На ліжко не дивиться жодного разу.

У двері стукають. Кидається прожогом, але відчиняє довго й обережно: пальці слабкі і тремтять, не одразу справляються. Ледь прочиняє двері й визирає. Тоді відчиняє повністю.

Марк одразу йде до ліжка. Кілька секунд професійно мацає пульс, спокійно відпускає холодну руку.

— Вже давно, — киває у відповідь на погляд Ельзи.

— Це кінець! — Ельза зривається на хрипкий крик, падає у крісло, закриваючи обличчя долонями. — Ти розумієш? Мені кінець!

— Заспокойся, — спокійний голос Марка звучить тут дивно. — В твоїй родині і не такі проблеми поховані намертво. До того ж ми тут у надійних руках.

— В яких ще руках?! — вона готова просто відкрити рот і кричати, кричати, викрикати з себе весь жах. — Про що ти взагалі?!

— Ну, ти ж мала знати гасло цього готелю, який так полюбляєш.

Ельза люто зиркає на нього. Вона й гадки не мала, що Марк у курсі її перебувань тут. Але не каже нічого.

— Заспокойся, — Марк наближається до неї. — Це моя робота — все знати. Моя місія. Так от, слоган цього готелю: «Ми збережемо вашу приватність». І це не порожні слова. Власник допоможе.

— Власник готелю? Ти здурів? Нікому не можна казати! Нікому!

— А як ти хочеш? Будеш сидіти тут із трупом, поки сусідам не засмердить?

Вона думає. Та інших варіантів не має.

— Він надійний?

— Тобі дуже пощастило опинитися саме тут.

Кілька секунд вона дивиться на підлогу. Потім киває.

— Тоді клич.

Марк виходить, а Ельза завмирає посеред кімнати. За кілька хвилин Марк повертається з високим чорнявим чоловіком. Той вочевидь вже коротко знає, що сталося. Кидає швидкий погляд на ліжко і всю кімнату, тоді уважно дивиться на Ельзу.