Розділ 24

Вранці, перед сніданком, я пішла провідати наших дівчат. І очікувано, виявила Деміоса сплячого у кріслі поряд з капсулами.

Біля свого столу стояв Фрай, щось уважно розглядаючи.

– Привіт - пошепки сказала я - як у нас справи? Ілай, ще не прийшов?

– Добрий ранок Ані. Усе добре, ось тільки наш радник так і просидів тут усю ніч. А док, сьогодні в академії. У нього адепти захищаються - тихо відвідав Фрай – Ти сама, як себе почуваєшся? Щось болить?

– Ні, Фрай, дякую. Все гаразд. Як думаєш, коли вони вийдуть з коми? - кивнула я у сторону капсул.

– Гадаю, вже скоро. За ніч показники значно покращилися.

Я тихо, щоб не розбудити радника, підійшла до Іларії. Вона вже здавалася не такою блідою. Зараз, все виглядало, ніби вона просто спить.

– Добрий ранок - промовив Деміос, потираючи обличчя - А ви рання пташка ена Ріанно.

– І вам теж доброго ранку - посміхнулася я - А ще вам необхідно поснідати. Сходіть, а я поки побуду тут.

– Та я начебто й не голодний…- почав було говорити радник.

– Ні, Деміос - суворо промовила я - ми з вами про це вчора домовлялися.

– Добре, добре. Вже йду! - жартівливо підіймаючи руки угору, промовив радник. Здавалося він аж помолодшав поряд з дівчатами.

Через кілька хвилин в лабораторію увійшов Ріддар. Він підійшов до мене та обійняв.

– Ані, там прибула доставка. Мабуть, сукня для балу обрання - він легко поцілував мене у скроню і шепнув - я скучив.

– І коли тільки встиг? – сміючись, пошепки запитала його.

– Так, я завжди сумую за тобою - тихо відповів він, ніби вибачаючись - Але, після обряду поєднання стане легше, обіцяю. Мені буде набагато легше стримувати себе.

– Рід, усе добре. Мені це не заважає. Навпаки, подобається, що ти говориш про те, що відчуваєш - я розвернулася в його обіймах і подивилася в його сяючі очі.

– О, то ми не вчасно - промовив Рейган, що увійшов в лабораторію.

– Брат припини. Тобі аби лише жарти жартувати - пирхнув Ріддар.

Нашу розмову перервав несподіваний писк апаратури. Фрай швидко підбіг і почав щось переключати та натискати на апаратурі, а потім поглянув на нас і зупинився поглядом на Рейганові:

– Рейган, підійди до дівчини, зараз вона отямиться. Дивись уважно на те, що я буду робити та повторюй. Був би тут Ілай…

– Добре, роби - відповів Рейган та кивнувши, підійшов до капсули з Даріяною. Він уважно слухав, що говорив Фрай та повторював за ним усі його дії.

Виявилося, що наші пацієнтки вирішили отямитися одночасно.

Саме у той момент коли у лабораторію увійшли Деміос, дівчат вигнуло дугою і вони різко відкрили очі. Іларія подивилася на лікаря і здригнулася, але перевівши погляд на мене, чомусь кивнула. А потім перевела погляд на тих, хто увійшов і зблідла.

– Тато - прошепотіла вона і почала плакати.

У той же час, Даріяна запитала:

– Ви хто?

Вона дивилася на нього трохи злякано, але зацікавлено.

– Рейган - тихо відповів хлопець.

Усі присутні поглянули убік дівчини і завмерли від картини, що відкрилася нам. Очі Даріяни світилися золотом. І світилися вони для Рейгана. Він же стояв настільки приголомшений та розгублений, що так і притискав дівчину до себе.

– Це і є імпринтинг? - запитала я, не відриваючи погляду від пари.

– Так - тихо, і якось сумно відповіла Іларія.

– Не бійся. Усе буде добре - промовила я, підходячи до неї та беручи за руку - Він її не скривдить. Обіцяю. Іларія послухай, я тут взяла на себе сміливість, і за допомогою імператорів, організувала переліт вашого батька.

– Дякую - тихо відповіла вона - хоч іще раз його побачу, поки…

– Іларія, Тавріона більше немає - прошепотіла я їй на вухо.

Вона деякий час заглядала в мої очі, ніби шукаючи ознаки того, що жартую. А потім перевела погляд спочатку на доньку, а потім на батька і розплакалася.

– Мам, не плач - промовила Даріяна, намагаючись дотягнутися до матері.

Рейган, нарешті прийшов в себе і розімкнув обійми. Обережно прибрав крісло з поміж капсул та здвинув їх воєдино.

– Ми, мабуть підемо, а Ви поговоріть - сказала я, беручи Ріддара та Рейгана за руки. Фрай лише кивнув та взявши комутатор вийшов з кімнати. Вже на порозі Рейган запитав:

– Може, я залишуся?

– Їм треба трохи часу. Йдемо поки поснідаємо - відповіла я.

Під час сніданку я побачила, що Рейган майже нічого не їв. Час-від-часу, він ніби випадав із реальності.

– Рейган, ти чого передчасно себе накручуєш? Ще нічого страшного не сталося. - тихо запитала я торкаючись його руки.

– Усе добре - відповів він не піднімаючи очей.

– У чому справа? - стурбовано запитав Радман, який сидів якраз навпроти нас. Він подивився на брата, а потім перевів погляд на мене. Тож я почала розповідати про те, що трапилося в лабораторії: