Розділ 20

Скільки минуло часу від того моменту, коли я прийшла в себе, у цій кімнаті? Я лежала на матраці, а поруч лежав Райан. Хлопчик теж був без свідомості. Але мене турбувало його важке дихання, ніби кожен вдих йому дається через неймовірні зусилля. Останнє, що я пам'ятала це, як у гості завітав радник Тавріон. І поки він чекав на Ріддара і Рейгана, я принесла йому каву. Він запропонував скласти йому компанію. Пам'ятаю, що я відлучилася за печивом, потім зробила кілька ковтків кави зі своєї чашки і відчувши слабкість, втратила свідомість. Тож останнє, що побачила це єхидну і переможну посмішку.

– Сволота! - промовила я, і здригнулася від несподіваної відповіді.

– Ай, як негарно! Ти ж представник імператорської лінії! - єхидно проговорив Тавріон. Його голос звучав десь від дзеркала, що розташовувалося навпроти. А потім почулося тихе клацання і дзеркало стало прозорим склом. Тавріон стояв по ту сторону скла і дивився поглядом повним переваги. Усім своїм виглядом показуючи, що він хазяїн обставин.

– Що ти зробив з Райаном? - запитала я найголовніше, що мене турбувало у цю хвилину.

– І це все, що тебе турбує? - скинувши брову запитав він.

– Це, для мене, зараз найважливіше!

– Хм, він у стані медикаментозного сну. Тож, кілька днів він нас не потурбує. - спокійно відповів він. Деякий час він мене розглядав, наче диковинку у зоопарку. А через кілька хвилин почав говорити - Знаєш, а ти мене здивувала. Прийняти цього виродка, та ще й знайти до нього підхід. Ти мені порушила усі плани! Я стільки років йшов до своєї мети. І коли залишилося кілька місяців, з’явилася ти!!! Зі своєю клятою енергією!

Він знов замовчав, а потім почав ходити туди - сюди. Час-від-часу розтріпуючи волосся. Знов різко зупинявся і знов починав ходити. Він нагадував звіра, якого загнали в кут. Зараз він хаотично думав, як йому вийти з цієї ситуації.

– А знаєш, може і добре що ти з’явилася, пов’язавши на собі їх усіх. Перший раз мені не вдалося!!! Та зараз… Так… Ні, я не можу до тебе наближатися! Щоб навіть запаху твого на собі не принести. А вони шукають! Аха-ха!!! Та вас не знайдуть. Тут нікого не знайдуть. І ніколи не знаходили…

Я дивилася, як радник рухається хаотично, час-від-часу він смикається, пориваючись кудись піти. Кілька разів смикав ручку дверей. Говорив все тихіше і тихіше, тож я його вже майже не чула. Але й почутого було більше ніж достатньо, аби зрозуміти, що він просто хворий на голову! А отже передбачити його вчинки буде досить складно. Несподівано він різко зупинився і за кілька секунд на мене дивився вже звичний радник імператора. А потім він мовчки розвернувся і вийшов. Через хвилин десять до приміщення разом з радником увійшов ще хтось. Почулося тихе клацання замку і двері зі скрипом відчинилася. В кімнату увійшла жінка невизначеного віку, втомлена і на її руках та обличчі були помітні синці. Вона ледь трималася на ногах. Жінка простягнула мені жерстяну миску і кружку.

– Їж! - пролунав короткий наказ із-за скла - мені не потрібно аби ти здохла раніше призначеного часу. І рекомендую тобі виконувати усе, що я наказую! Якщо, звісно хочеш щоб щеня жило. Поки.

Я вже зрозуміла, що його хворому мозку вистачить фантазії змусити мене коритися. І якщо я була б одна, то могла би посперечатися. Але не тоді, коли на вагах життя хлопчика. Тож слухняно кивнула і взяла простягнуту їжу і воду.

– Ось і добре. Якщо і далі будеш слухняною дівчинкою, то будеш отримувати їжу зранку і ввечері - оскалився він у посмішці, яку то і посмішкою не назвеш. А потім перевів погляд на жінку і майже виплюнув - А ти, не смій залишати у неї посуд.

Жінка коротко кивнула, навіть не здіймаючи на нього погляду. А він перевів на мене свій погляд і промовив:

– А, забув сказати, що з цього корабля тобі втекти не вдасться. Передати сигнал - не вдасться. Корабель екранований. Його не помітять радари, тому що він знаходиться в нейтральному секторі. Кожна твоя спроба буде відображатися на ній - кивнув він в сторону жінки.

Вона здригнулася від його слів і втягнула голову в плечі. Хоча куди ще глибше?

– Я тебе почула! - відповіла я, але здебільшого не для нього, а для жінки. Адже його погрози могли значно погіршити мої умови. Не вистачало щоб вона мстила мені та Райану через ймовірну загрозу.

Жінка ж тихо стояла біля стіни і мовчки чекала поки я поїм. А потім так же безмовно забрала посуд і вийшла.

– Дякую - встигла я промовити поки вона не зникла за дверима.

Від моїх слів жінка здригнулася, і підняла на мене здивований погляд. Потім коротко кивнула і зачинила двері. Почулося клацання замку, і знову тиша, яку порушувало лише тяжке і хрипке дихання Райана.

В кімнаті чи правильно сказати каюті, панувала напівтемрява, тож час тягнувся довго і не можна було сказати яка зараз пора доби. Лише по приходам жінки, можна була сказати, що минуло три дні. В один з її приходів, я запитала про вбиральню. Вона показала на одну з стін. Підійшла до неї, натиснула і панель від’їхала. Я піднялася, обережно переклавши Райана на матрац, підійшла до жінки.

– Лише при мені. Тут дзеркало. Доступ тільки мені - тихо сказала вона.

– Добре. Я не буду шкодити - пошепки відповіла їй. Увійшовши до я вбиральні, в якій був унітаз, раковина та маленьке дзеркало над нею. Перемагаючи сором швидко закінчила свої справи і повернулася на своє місце. Прилягла біля Райана і міцно притисла його до себе.