Розділ 15

Увійшовши до кімнати, Ріддар деякий час чекав на дівчину стоячи біля дверей, оскільки, гадав, ніби вона у ванній кімнаті. Пройшло вже з пів години, а з ванної не чулося жодних звуків, тож підійшовши до дверей тихенько постукав. Повторивши спробу кілька разів, та не отримавши відповіді, чоловік почав нервувати і наважився їх відкрити.

– Ані, у тебе усе нормально? Можна я зайду? - запитав він, та несподівано почув звук відкриття панелі за спиною.

Він різко розвернувшись, побачив Ріанну, яка виходила з гардеробної, на ходу одягаючи халат. Ріддар глянув на неї і його серце стислося від болю: він знову став причиною її сліз.

– У Вас командоре це сімейне, вторгатися в чужі кімнати? - стримано запитала дівчина - Якщо Ви прийшли впевнитися в тому, що я буду слідувати наміченому плану, то запевняю: з моєї сторони проблем не буде. Це в моїх інтересах якнайшвидше покінчити з Вашими традиціями, нормами та протоколами. Знайти житло і зустрічатися з Вами виключно в рамках виконання домовленостей між імператором і мною. Можете бути спокійні, я не претендую на Вашу свободу, і в обумовлений термін звільню Вас від нав’язаного і ненависного статусу мого нареченого.

На кінець її монологу вони стояли один навпроти одного, а між ними розташовувалося ліжко.

Вона дивилася на чоловіка з гордо піднятою головою, усім своїм виглядом показуючи впевненість і незалежність. При цьому, подумки молячись усім відомим святим, аби він скоріше пішов, не розриваючи її серце ще більше. Хоча куди вже більше?

А він міцно стискаючи кулаки, та твердо дивлячись на неї, давав зрозуміти що нікуди не піде. І навіть зайвим подихом, не виказуючи того, як його різонуло її офіційне "Вас командоре". Навіть, якщо прийдеться усе життя вимолювати у неї прощення. Зараз він благав поглядом про те, лише б вона не сказала йому піти. Адже цим вона відгородиться він нього ще далі. Хоча куди ще далі, ніж він сам її відштовхнув?

– Ані, благаю вислухати мене! Дозволь мені пояснити! - тихо проговорив він - Якщо скажеш після цього піти, я піду.

– Кажи - коротко сказала вона - Хоча навряд чи я дізнаюся щось нове…

– Я з дитинства маю одну погану звичку. Я перестаю слухати з моменту, коли з чимось не згоден. Тобто, після фрази, яка мені не подобається, мої думки і заперечення уводять мене від суті розмови. І здебільшого виходить, що я не можу сказати про, що взагалі йшлося.

– І? - запитала я, коли він замовк на кілька хвилин.

– Я після того, як ти сказала, що брати зможуть бути разом з жінкою, яку покохають, пішов сперечатися сам с собою.

– І до чого до сперечався? - запитала у нього, вже не так сердилася, дивлячись на його розгублене обличчя.

– До того, що мені ніхто не потрібен крім тебе. І нехай я залишусь до кінця життя один, якщо буду не потрібен тобі - тихо промовив він.

– Знаєш Рід, у моєму світі є один фільм де головний герой, під час суперечки промовив: "І пощастило ж мене закохатися в ідіотку!", а вона обурилась, що він назвав її ідіоткою. Він же у відповідь зазначив: "Я тут тобі у коханні зізнався, а ти почула лиш слово "ідіотка".

Я втомлено сіла на край ліжка, а Ріддар обійшовши його, опустився переді мною на коліна.

– Ані, я знаю що ідіот - тихо промовив він, стискаючи мої долоні - та дай мені шанс усе виправити.

– Ріддар, якби ж ти знав, як я втомилася. Як важко мені підлаштовуватися під нові реалії. Я сама собі нагадаю істеричку, яка не може визначитися чого ж вона хоче. Мені набагато простіше проявити характер і висловити точку зору тому, хто нічого для мене не значить. І стаю зовсім безпорадною поряд із вами. Я постійно боюся чимось вас образити, або, якось нашкодити… Ви стали дуже важливими для мене… Я найбільше боялася, що зроблю боляче комусь із вас своїм вибором. І я зовсім не була готова, до того, що ти аж ніяк не відреагуєш на мої слова. Це було занадто боляче!

– Ані, прошу вибач люба! - промовив він, сідаючи біля мене - Ти моє життя і сенс мого існування. Я згоден усе життя вимолювати у тебе прощення!

– Усе життя не треба - посміхаючись сказала я - Лише навчися дослуховувати до кінця, а вже потім йди сперечатися зі своїми думками і тарганами!

– Я обіцяю, що буду намагатися - тихо проговорив Ріддар, утикаючись мені в волосся - і навіть дозволяю мене штовхати, якщо піду до тараканів завчасно.

– О, це я з превеликим задоволенням! - сміючись відповіла я.

У двері постукали, та дочекавшись дозволу, її відчинили і у кімнату заглянув імператор.

– Ви вже все з'ясували? - запитав він, дивлячись на брата. І коли Рід кивнув, промовив - Тоді, підйом і вечеряти! А то нам не лізе в горло, поки ви тут голодні!

– Зараз, я переодягнуся - сказала я, підводячись з ліжка.

– Ми усе принесли у твою гостину, тож твій вигляд нормальний для сім'ї - відповів Радман, уважно оглянувши мене.

– Добре, що не встигла переодягнутися в піжаму - подумала я, виходячи з кімнати. Ріддар міцно тримав мене за руку.

– Ну, нарешті! - вигукнув Рейган, як тільки ми переступили поріг - усе вже майже охололо! Давайте скоріше сідайте.

– А Нікос вже вечеряв? - запитала я, чим знову здивувала чоловіків.