Розділ 8

Здавалося, я розчинилися в його обіймах. Але, нічого не триває вічно! Через годину або ж через секунду, я вже й не впевнена, почулися кроки і Ріддар відсторонився. Я ж не дивлячись на нього, зробила декілька кроків назад.

В кімнату обережно увійшов лікар, зі склянкою в одній руці і стосом документів у іншій. Він зупинився на порозі, і якось розгублено дивлячись на нас.

– Усе добре Фрай - видихаючи промовила я і взявши склянку із його рук, випила одним залпом - Розслабся! Уже все минулося. А, зараз давайте усі сядемо і поговоримо, щоб в подальшому не виникало цих дурних непорозумінь.

Я зайняла одне з крісел, що стояли у кабінеті. Вмостившись у ньому, поглянула на чоловіків, що стояли та здивовано дивлячись на мене широко відкритими очима:

– Що? - запитала я - мені не можна тут сидіти?

– Ні, усе гаразд. Просто заспокійливе, яке приніс Фрай, призначалося мені - тихо проговорив командор.

– Та ти що! - вигукнула я - Що тобі станеться Рід?! Нащо тобі, ти вже спокійний! Це в мене, з вашими перепадами настрою та блискавками, нервова система має вийти у відкритий космос.

А потім згадала про те що я, як він виразився "стороння людина". І відразу стало важко і тісно. Але ж мені нікуди податися. Я розуміла, що на мене накатує істерика, тож декілька разів глибоко вдихнула та промовила:

– Вибачте, командоре, що знову порушила субординацію. Я не повинна була так говорити. Тож, якщо Ви не проти, давайте розпочнемо - а потім подивившись на лікаря спитала - мене скоро вирубить від такої дози?

– Так, Ані - відповів він, подивився на годинник і додав - приблизно, хвилин через десять.

– Добре. Тоді, якщо я відключуся до кінця розмови, то поясниш командору усе сам.

А далі Фрай почав розповідати про свої дослідження та спостереження. Але десь на середині його доповіді, я все ж таки відключилася. І мабуть, мені здалося, що мене підняли і перенесли.

Прокинулась я від непереборного прагнення усамітнитися у ванній кімнаті. Тож, почала квест під назвою: "Викарабкатися з обіймів Райана та Ріддара, при цьому їх не розбудивши". І лише через кілька хвилин мені це вдалося.

Повернувшись до кімнати, побачила, що Райан перекотився під бік командора. Тому мені залишилося місце лише між ними та Рейганом. Тихцем пробралася під ковдру та зручно вмостившись, глянула на Рейгана і ледь не закричала від несподіванки. Він лежав і дивився прямо на мене.

– Господи, та ви ж мене до інфаркту доведете! - прошипіла я, а потім все так же пошепки запитала - Як себе почуваєшся? Давно прокинувся? Фрая покликати?

І знаєте, що він зробив? Він посміхнувся і затулив мені долонею рота!

– Тихо ти! - пошепки промовив він - все добре, лікар не потрібен. Мені, звісно подобається твій голос, але не хотілося би розбудити усіх. Хай сплять до ранку. І ти спи, потім поговоримо.

Він прибрав свою руку і все так же усміхаючись заправив волосся, що вибилося в моєї коси. 

– Дякую, що допомогла, Ані! А тепер спи! - промовив він, підсунув руку під мою голову і пригорнув до себе - спи моє щастя.

Я від усіх його маніпуляцій і слів просто очманіла. Тож деякий час я ще лежала і думала:

– Ось за що мені таке щастя?! Я ледь вижила від реакції Ріддара на Фрая. Тепер це! Господи, де ж я так нагрішила?! І яке я щастя? З якого переляку?! І саме найгірше, що дійсно не можу підняти ґвалт, аби не перебудити усіх, а особливо Райана.

Так поринувши у свої роздуми, не помітила як заснула. І уві сні я бачила свою родину. Наш останній Новий рік, жарти і розкриття подарунків. Незважаючи на сум, що огорнув мене, я розуміла що це яскраві спогади, які надають сили долати усі негаразди. Дарують надію, що рухаючись вперед, я зможу віднайти своє щастя у новому для себе світі.

Тож цілком очікувано, що я прокинулась з посмішкою на вустах. І відразу зрозуміла,  що у кімнаті лише я. Повернувши голову, побачила що місце Рейгана порожнє. Отже всі в зборі.

– От і добре, що все добре! - подумки усміхнулась собі.

І вже зібралась відкинути ковдру, як почула у свої голові, чоловічий голос:

– А впевнені, що усе добре?

Підскочивши на ліжку, я побачила посеред кімнати високого чоловіка в чорному мундирі та плащі. Його чорняве і довге волосся, було заплетене в складну косу. Обличчя з правильними рисами, пухкими губами і неймовірними волошковими очима. Він стояв, широко розставивши ноги і склавши руки на грудях. Уся його постать кричала про владність і велич. І у цю мить, я зрозуміла - переді мною стояв сам імператор.

– Подобаюся? - трохи насмішливо пролунало усе ще у моїй голові.

– Можливо - теж подумки відповіла я.

На що він лиш схилив голову на бік, так ніби прислухався до чогось.

– І це все? - з подивом глянувши на мене запитав він.

– А, що Ви ще хотіли? Оди і дифірамби Вашій величі та красі? - уїдливо відповіла я. Ось знаю, що не треба було так говорити. Але ж хто мене зупинить - Так, то не до мене!

Імператор стояв і з подивом дивився на мене. Звісно ж, з ним ніхто так не розмовляв. І саме у цей момент відкрилися двері і в кімнату обережно увійшов Райан. Він посміхався, а зробивши кілька кроків в мою сторону, помітив чоловіка. Зупинившись і глянувши на нього хлопчик раптово зблід. А потім стискаючи маленькі кулачки почав опускатися на коліна.