Розділ 6

– Так, добре Райан, зараз ми з тобою знайдемо зручне місце та зможемо почати вивчати інформацію - промовила я, оглядаючи приміщення - або ж, можливо, у тебе вже є улюблене місце? Тоді ми можемо піти туди.

Хлопчик поглянув на мене і широко посміхнувся. А потім, узяв мене за руку і провів до письмового столу командора. Жестами він вказав сісти у крісло. Зробивши усе, що велів хлопчик, я промовила:

– Давай ти теж сідай біля мене, тут місця вистачить для нас двох.

Він несміливо підійшов, уважно подивився на мене і крісло, з таким виразом обличчя ніби вираховуючи, чи дійсно ми умістимося разом. Потім кивнув і присів поруч. Я ж потріпала його волосся і притиснула до себе.

– Ну, що Райане, показуй, як тут і що натискати - промовила я, та з цікавістю спостерігала, за тим,  як хлопчик натискає якійсь кнопочки. Стіл став трохи нижчим та придвинувся ближче, а потім з'явилися цілком звичні клавіатура і миша. А десь зі стелі спустився величезний екран. Можливо, я б і сама впоралася, але мені треба було аби хлопчик трохи розворушився. До того ж мені подобалося те, як він уміло з усім порається.

"Що ми будемо шукати?" - несподівано з'явився текст на екрані.

– Це ти питаєш? - з подивом запитала я дивлячись на Райана. Він з острахом в очах та несміливо кивнув - Значить ти можеш писати і читати? Це дуже добре! Що ж давай тоді розпочнемо з історії вашої планети. Потім, розглянемо основні традиції і звичаї. Хто править на планеті? І все таке інше. Усе, що я на твою думку, повинна знати.

Ви скажете, що я занадто покладаюся на маленького хлопчика. Так, можливо. Але мені чомусь здається, що він дуже добре у тому розуміється. Ніби забравши у нього одне вміння, тим самим посилили інші. Кажуть, що у людини, яка втратила зір, посилюється слух та загострюються інші відчуття. Я не вважаю, що людина яка не може говорити, не здатна мислити. Тож, можна сказати, що на Райанові я перевіряю свої знання і здогадки. Але ніякою мірою, я не ставлю на ньому експерименти! Мені просто хочеться знайти якнайбільше точок дотику, аби мати можливість соціалізувати його. Показати, що він не пусте місце і може, незважаючи ні на що, досягти успіху у житті.

Отже, планета на якій мені доведеться відтепер жити, називається Молімо. Це шоста планета в системі Папіллон. На екран були виведені фотографії і схеми. Тож я могла візуалізувати прочитане. Планети Молімо, із космосу була дуже схожа на Землю, але її колір був бузковим. А сама система нагадувала велетенського метелика, що охопив своїми крилами планети.

Я помітила, що знання їх мови, якось дивно реалізуються. Почувши або прочитавши слово, у мене автоматично у голові воно перекладається на мови мого світу, які я знаю, а потім вже на їх. Тобто, спочатку я бачу символи або чую звуки, а потім в голові випливає значення цього, припустимо, на українській. І лише після цього воно перекладається на молімонську. Це настільки дивовижно, що складається враження ніби ти бачиш слова у 3D-форматі.

Тому, коли на екрані з'явилася назва планети та галактики, я відразу поділилася з Райаном:

– Знаєш, Райана гарно виходить - промовила я, очікуючи реакцію хлопчика. І вона не забарилася. Він повернувся до мене з подивом, а потім на екрані з'явилося питання: "Що гарно?".

– На моїй рідній мові Молімо означає Душа, а Папіллон - метелик. Тож виходить, якщо говорити про планету і галактику, то це перекладається, як Душа метелика.

Переді мною з'явилося нове питання: "Що це таке?"

– Що таке душа? Чи метелик? - перепитала я його.

Він кивнув і несподівано промовив:

– Ду-ша, ме-те-лик… - і сам від подиву дивився на мене широко відкритими та зляканими очима.

– Усе добре маленький, не лякайся! - промовила тихо, переходячи на українську - ти мене розумієш? Так?

Хлопчик кивнув і розгублено дивився на мене, а в його очах стояли сльози.

– Тихенько, все добре - пригорнувши його до себе, говорила я - Я не можу пояснити чому усе так, але хочеш ми разом підемо до Фрая і він нам допоможе? 

Хлопчик злякано поглянув на мене.

– Ти боїшся Фрая? - запитала, а він у відповідь негативно похитав головою - добре, тоді попросимо у нього допомоги. Але, те що ти можеш говорити на моїй мові все ж таки краще ніж зовсім мовчати. Ми зможемо розмовляти і нам не буде так сумно. Удвох веселіше і не так страшно.

– Ве-се-лі-ше - промовив він, витираючи сльози - стра-шно.

– Спочатку завжди трохи страшно. - промовила я - Мені теж дуже страшно бути тут. Я тут нічого не знаю, усе незвичне та нове. Але тепер у мене будеш ти. Допоможеш?

– До-по-мо-жеш - повільно повторив він.

– Молодець! І ми будемо вчитися разом. Я тебе навчу усього, що знаю сама - усміхнулася йому. І коли він посміхнувся у відповідь, я сказала - Райан, душа це сутність живої істоти. Це її характер, мислення, навички. Якщо душа добра, то і людина буде гарна, ввічлива, усміхнена, добра. А якщо душа зла, то і людина буде робити зло, нищити усе, ображати усіх. А метелик це така комаха. На моїй планеті їх дуже багато, і вони неймовірно красиві. Вони маленькі, ніжні і тендітні. І різнокольорові. У них є чотири крильця, якими вони ловлять вітер і кружляють навколо яскравих квіток. Ось дивись: я звісно, не дуже гарно вмію малювати, але приблизно покажу, як вона виглядає.