Розділ 23

Сонячний ранок змінився на метушливий день. Наслідки нічного протистояння, хоч і не були катастрофічними, вимагали швидкого втручання. Сліди боротьби – перекинуті скриньки біля складу, кілька вибитих вікон у покинутих цехах, розкидані елементи змови – були швидко усунені. Але справжня робота полягала у відновленні довіри та організації нового порядку.
Аліна та Олексій прибули до центру селища, де вже зібралися місцеві старійшини та ті жителі, хто відіграв невелику, але важливу роль у викритті змови. Повітря було сповнене не стільки тривогою, скільки рішучою енергією.
— Ми повинні діяти швидко, — твердо заявив Олексій, стоячи перед невеликим натовпом. Його голос був спокійним, але сповненим авторитету. — Головні фігури знешкоджені. Але їхні поплічники, які залишаються у тіні, можуть спробувати посіяти паніку. Наш пріоритет — порядок і прозорість.
Аліна кивнула. Її увага була прикута до жінки середнього віку, пані Лідії, яка завжди була центром місцевих пліток і чуток.
— Пані Лідіє, — звернулася Аліна м'яко, але владно, — Ваша мережа зв’язку зараз потрібна для поширення правдивої інформації. Жодних домислів. Тільки факти: змова розкрита, небезпеки більше немає. Нам потрібен спокій, а не істерика.
Лідія, здивована, що до неї звернулися так прямо і з такою повагою, випрямилася. — Звісно, Аліно. Я подбаю, щоб кожне слово було точним. Люди повинні знати, що їх захистили.
Олексій тим часом організовував невеликі загони для інвентаризації пошкоджень і забезпечення безпеки в околицях, де змовники мали свої схрони.
— Нам потрібно повністю вичистити їхні архіви та схованки, — пояснював він одному з чоловіків. — Жоден документ, жодна скринька не повинна залишитися без нашого контролю. Це запорука того, що вони не зможуть відновити мережу.
Надвечір, коли перша хвиля організації вляглася, Аліна та Олексій повернулися до невеликого дерев'яного будинку, який став для них тимчасовим прихистком. У кімнаті панував затишок: тріщали дрова у печі, а на столі стояли дві чашки з гарячим трав’яним чаєм. Вони вперше за багато днів могли трохи розслабитися.
— Мій розум сьогодні працював, як годинник, — зітхнула Аліна, відкидаючись на спинку стільця і тримаючи чашку в обох руках. — Я пам’ятала, хто кому довіряв, хто міг бути потенційним інформатором змовників, а хто — їхньою жертвою. Це відчуття... знання... воно потужне.
Олексій сів навпроти, спостерігаючи за грою вогню. — Саме це знання і врятувало нас. Ти не просто згадала минуле. Ти навчилася використовувати його для побудови кращого майбутнього. Це набагато більше, ніж просто амнезія.
— А ти, — посміхнулася Аліна, — ти став моїм якорем. Без твого спокою і практичності, я б просто загубилася у вихорі своїх видінь і спогадів. Це була спільна перемога.
Він нахилився і поцілував її в лоб, почуття глибокої вдячності та прихильності наповнило його. — Спільна. І тепер ми будуємо спільне життя. Більше ніяких таємниць і небезпек, принаймні таких масштабних. Тільки мир, спокій та робота.
Наступного ранку вони зустрілися з ключовими людьми селища у невеликій ратуші, де панував запах свіжого дерева та свіжого снігу, що танув. На столі лежали перші начерки плану оновлення селища.
— Нам потрібен не просто порядок, а й розвиток, — розпочала Аліна. — Змова стримувала нас, використовуючи страх. Тепер ми повинні довести, що свобода приносить процвітання.
Олексій розгорнув карту. — Почнемо з інфраструктури. Нам потрібно відновити постачання, налагодити зв'язок із сусідніми поселеннями, які також постраждали від впливу цієї мережі. Ми повинні показати їм, що координація — це сила.
Один із старійшин, поважний сивоволосий чоловік, підвівся. — А як щодо безпеки, Олексію? Хто гарантує, що подібне не повториться?
— Гарантом будемо ми самі, — відповіла Аліна. — Ми створимо новий, прозорий орган управління, де кожне рішення обговорюватиметься. І що найважливіше — правда буде завжди на першому місці. Минуле вчить нас, що таємниця — це ґрунт для змови. У нашому селищі більше не буде місця таємницям.
В очах жителів селища з'явилася надія, яка змішувалася з рішучістю. Вони бачили перед собою не просто втомлених героїв, а лідерів, готових взяти на себе відповідальність за золотаве відновлення.
— Отже, почнемо з мосту і дороги, — підсумував Олексій, вказуючи на карту. — Налагодження зв'язку — це налагодження життя.
Аліна подивилася на нього. Їхнє минуле більше не було таємничим лабіринтом, а міцним фундаментом, на якому вони збиралися будувати майбутнє. Їхнє спільне, мирне, відкрите майбутнє.