Розділ 21

Ніч повністю накрила селище, а сніг падав густим покривалом, приглушуючи звуки, перетворюючи світ на біло-сіру нерухому декорацію. Аліна та Олексій, ховаючись за високими штабелями старих шин, зосередилися біля складу, де змовники намагалися перегрупуватися після їхніх останніх, рішучих дій. Настав час останнього акту — остаточного протистояння з головним змовником, чиє ім'я вони знали лише як "Кардинал".
— Усе має бути точно, як ми репетирували сотні разів у голові, — прошепотіла Аліна, стискаючи короткий, важкий брусок, загорнутий у цупку тканину, у руці. Його вага була єдиним, що не давало її рукам тремтіти. — Один помилковий рух, Олексію, і все може піти шкереберть. Наші шанси повторити таку нагоду — нульові.
Олексій кивнув. Його обличчя, освітлене лише тьмяним відблиском ліхтаря на фасаді складу, було напружене, очі — гострі й проникливі. Він перевірив, щоб їхні позиції були абсолютно непомітними, старі шини давали ідеальне, хоч і смердюче укриття. Вони рухалися синхронно, кожен крок продуманий, обережний, використовуючи темряву й сніг як мантію невидимості. Вулиці були моторошно тихими, лише їхнє прискорене дихання і ледь чутний скрип снігу під підошвами порушували тишу.
Головний змовник, "Кардинал", з’явився біля складу. Він був високий, у строгому, темному пальті, яке майже зливалося з ніччю, а його постава випромінювала непохитну, холодну владу. Його очі пильніли, скануючи кожен квадратний метр, жести — точні, як удари метронома, кожен крок — розрахований. Аліна пригадала кожен вивчений фрагмент його біографії: його пристрасть до контролю, його звичку рухатися лише правим флангом, коли він відчував небезпеку. Це знання про його минуле тепер стало її головною перевагою.
— Він іде до критичної точки — кута, де немає камер, — прошепотів Олексій, голос як подих вітру. — Тримайся плану. Я зараз відволіку його охоронців. "Червоний сигнал" — коли пастка закриється.
Аліна відчула холодний металевий смак страху на язиці, але кивнула.
Олексій миттєво зник у тіні. За мить пролунав тихий, майже нечутний звук, схожий на брязкіт розбитого скла з іншого боку складу. Охоронці, як і очікувалося, миттєво і синхронно кинулися на звук, залишаючи Кардинала на мить уразливим.
Аліна, немов рухома тінь, непомітно пересувалася ближче, відчуваючи пульсацію крові у скронях. Вона фіксувала кожен рух змовника. Раптом Кардинал, звірячим інстинктом, помітив ледь вловимий рух у тіні дерева і спробував наблизитися, щоб ідентифікувати загрозу.
— Чорт, він змінює маршрут! — прошепотіла Аліна, її серце зробило болісний кульбіт.
Але вона миттєво використала знання маршруту: вона не змінила свою ціль, а змінила його шлях. Вона кинула крихітний камінець так, щоб він відскочив від металевої бочки, створюючи звук безпосередньо на шляху втечі, який він завжди використовував. Він, керуючись звичкою, а не логікою, натрапив на заздалегідь підготовлену пастку: сталевий трос, натягнутий на рівні щиколоток, який раніше був прихований снігом.
Кардинал спіткнувся з неочікуваним, грубим звуком, його елегантний силует похитнувся.
— Тепер! — голосно і рішуче крикнула Аліна, виходячи з тіні. Її голос пролунав різким, як розрив тиші.
Вона блискавично кинулася вперед, використовуючи брусок лише для залякування, а свої знання — для контролю. Її рухи були точними, без зайвої жорстокості. Всі рухи змовника опинилися під контролем. Його спроби втекти були марними, звичка керувала ним до кінця.
Олексій як привид підбіг до неї, безшумно нейтралізувавши останнього охоронця, що повертався на шум. Він стиснув її руку, долоня до долоні, і разом вони стримували Кардинала, чиї очі палали люттю і здивуванням.
— Ми зробили це, Аліно, — шепотів Олексій, його голос був хриплим від полегшення й напруги. — Ти — геній. Його звичка — його пастка.
Кардинал, його гідність була єдиним, що залишилося незламаним, виплюнув: — Ви думаєте, що перемогли? Ви лише відкрили двері для наступного рівня. Ви не знаєте, що випустили!
Аліна, дивлячись йому прямо у холодні, розлючені очі, твердо відповіла: — Ми знаємо, що зупинили вас. А наступний рівень ми пройдемо так само, як і цей: разом і на крок попереду.
Адреналін змішувався з холодом, що проникав до кісток, але концентрація була абсолютною. Кожен їхній крок був продуманий, кожна дрібниця, яку вони передбачили, працювала на їхню перемогу.
Сніг тихо падав, ніби завіса, що опускається після вистави, темрява поглинала вулиці, але всередині Аліни та Олексія панувала рішучість, відчуття тріумфу та глибокого, виснажливого полегшення: кульмінаційне протистояння пройшло успішно, і серце змови почало руйнуватися під їхніми руками.