Розділ 19

Вони залишалися на позиціях ще кілька хвилин, відчуваючи напруження і холод, але впевнені, що перший активний крок проти змовників пройшов успішно. Тепер вони контролювали ситуацію, маючи в руках нові, критично важливі деталі.
Олексій стиснув її руку, дивлячись на темні провулки.
— Разом ми зможемо зробити це. Кожен наш крок наближає нас до правди і розкриття всієї змови.
Вечір опустився на селище, і сніг хрумтів під ногами. Аліна та Олексій, озброєні знанням про минуле дій змовників, зайняли стратегічні позиції поблизу головного складу. Темрява загортала вулиці, а холодний вітер прошибав до кісток, але всередині панувала напружена рішучість.
— Пам’ятай, це ключовий момент. Ми знаємо, що він тут. Аліно, потрібно взяти на себе той великий ящик із поміткою, — прошепотів Олексій, перевіряючи, щоб її положення залишалося непомітним у тіні старого ангару.
Аліна сховалася за дерев’яним ящиком, уважно спостерігаючи за рухами змовників. Один із них — головний координатор змови, високий, у чорному пальті, з різким, як зимовий вітер, обличчям — рухався між групами, обмінюючись швидкими, майже непомітними, сигналами. Його погляд був пильним, а жести точними, кожен рух свідчив про досвід і холодну розрахованість.
— Він зараз тут, — тихо, ледь чутно видихнула Аліна, відчуваючи, як серце калатає швидше і заважає диханню. — Нам потрібно бути дуже обережними. Той ящик, що біля нього, – це мета.
Олексій кивнув, стискаючи її руку.
— Ти знаєш, як це робити. Я відволікаю на двадцять секунд. Не більше.
Вони почали обережно пересуватися вздовж провулку. Олексій, використовуючи світло ліхтаря з проїжджаючої машини, кинув камінь у протилежний бік, створюючи різкий, відволікаючий звук. Координатор різко обернувся, і в цей момент Аліна, швидка і безшумна, як тінь, підкралася до ящика. Вона миттєво зробила знімок таємного маркування на ньому, яке вказувало на місце і дату наступної операції.
Раптом координатор помітив рух у тіні, відчувши зміну в атмосфері. Він різко повернув голову в бік Аліни. Вона завмерла, відчуваючи прилив адреналіну.
— Хто там? — пролунав його низький, владний голос. Сніг приглушував слова, але не їхню небезпеку.
Олексій миттєво активував свій "план Б". Він вистрілив сигнальною ракетою у протилежний бік, подалі від Аліни, в темне небо. Червоний спалах освітлив ніч, привернувши увагу не лише координатора, а й усіх змовників.
— Чорт! Це патруль! Усім по місцях! — вигукнув координатор, інстинктивно відійшовши в глибину складу, щоб перевірити охорону.
Аліна скористалася метушнею. Вона тихо прослизнула назад до Олексія, її очі горіли від напруги.
— Миттєво. Я сфотографувала. На ньому маркування... "Пегас. 03:00. Вантажний термінал".
— Це наступний крок. Ми маємо все, що потрібно, — прошепотів Олексій, відводячи їх у ще глибшу тінь. Його обличчя було зосереджене, але в очах сяяла полегкість. — Тепер головне — зникнути, перш ніж він зрозуміє, що це був лише маневр. Але скажи мені, Аліно, чи це справді... воно?
Аліна стискала блокнот.
— Так. Це його почерк. Ті самі символи, які я бачила тоді, багато років тому... Минуле дало нам ключ. Ми контролюємо гру.
Вони обмінялися поглядами: у очах Олексія була підтримка, рішучість і стратегічна готовність. Аліна відчула прилив сили — минуле стало зброєю, і тепер вони готові до активної конфронтації з ключовим змовником.
Вітер шепотів крізь порожні вулиці, а сніг тихо покривав сліди їхнього пересування. Усередині Аліни та Олексія панувала тиша та напружена рішучість: перша конфронтація з головним змовником відбулася, і тепер наступні кроки залежали лише від них.