Десятий день

Дівчина прокинулася у доброму гуморі.Дивовиж-но,як це могло статися в таких поганих умовах.Чи раптом це не через те,що чоловік таки не вбив її вчора.Він залишив їй їжу і сказав вберегти до сьогодні,бо нової не буде.Він не показував емоції. Здається для нього вони на вагу золота.Але той гнів міцно закарбувався в її голові,немов подарок батьків під ялинкою.Стільки радості і любові в цьому було видно.Вона ніколи не забуде це,хоча колись забула.

–Я обов'язково виберусь звідси і знайду вас,–сказала собі дівчина та й пішла спати.Зараз сон найважливіше,адже без нього навряд вона зможе щось дізнатися.

Тим часом чоловік пробирався крізь містян до клубу,де раніше навідував його із своїм спільником.В день він геть не примітний і майже пустий.Лише чоловіки,молоді на вигляд і дуже серйозні.Напевно складають зловмисні плани,таким як вони більше нічого роботи в такому прекрасному,але злому місці.

Він пройшов коридором і мигцем зайшов до кабінету.Там геть нікого не було.Він почав порпатися у документах,проте скільки б не шукав те що йому дуже потрібно,ніяк не міг знайти.

Раптом до кабінету увійшла дівчина.Після побаченого в неї очі на лоб налізли і вона зі швидкістю світла помчала геть.Чоловік не став чекати і побіг за нею.Він виявився швидшим і схопив ту.Завів у першу кімнату та кинув на ліжко.Потім наблизився,схопив за щелепу своїми пазурями та злісно,мов ядовита кобра прошепотів.

–Ти нічого не бачила, нічогісінько.А як бовкнеш,я знайду тебе і всю твою сім'ю та переріжу кожному горло от цим от лезом,–тут він вийняв із карману маленький ножик із надзвичайно гострим лезом,одним рухом якого можна було зробити 5 см рану в глибину.

Дівчина із сльозами на очах швидко закивала.Чоловік відпустив її і посміхнувся собі.Йому сподобалось бачити страх в її очах.Але він опанував себе,такому як він не дозволено використовувати емоції,адже вони гублять голову,хоч би які вони не були.Емоціями керує не мозок,а мозок на першому місці в його роботі,адже без нього в нього будуть проблеми його напарника.

–Придурок,–кинув той зникнувши у тьм'яному світлі коридора.

Через деякий час він під'їджав до розкішного будинку свого шефа.В нього була дуже цінна інформація,якою його глава дорожитиме.

–Ну і що?

–Вона знає пароль,хіба ви не цього хотіли?

–Тепер нам потрібен не тільки пароль,а й вона сама.Без неї гроші ніхто не віддасть.А звідки ти знаєш,що вона не бреше і чи робитиме все,що ми їй скажемо?А?–чоловік втягнув сигару і видихнув, пропускаючи крізь рот та ніс густий білий дим.

–Вона налякана.І в неї є бажання жити.Ця дівчина благала мене пожаліти її.

–І ти повівся? Вона може брехати так,що навіть я можу їй повірити.Чи ти забув чи я вона дочка?Втрачаєш хватку малий.

–Вона це зробить,життя кладу на це.Я її змушу це зробити.

–Ну раз ти такий упевнений то вперед.Але якщо помилися,то всіх ким ти так дорожиш загинуть на твої власні очі,зрозумів?

–Так.

Махнувши рукою,старий наказав іти.

Чоловік вийшов з будинку і сівши в машину завів двигун.Він подумав про слова шефа.І йому стало лячно.Той добре знав про всю його сім'ю і будь-коли міг вчинити з ними страшні речі,але віддана робота чоловіка не давала йому підстав.Тепер він поклав все заради цього завдання і зобов'язаний справитися з цим, іншого виходу в нього нема.Проте якщо йому не вдасться,то що тоді?

За стільки років настав час йому зустрітися із своїми страхами.То чого він не міг зробити,шукав приводу та знаходив,все зараз немає жодного сенсу.Йому прийдеться це зробити.