Восьмий день

У повній темряві дівчина відчула чиюсь руку на своєму плечі.Вона стрепенулася і покотилась на інший край ліжка.Серце шалено билося в грудях і той звук полонив її голову.

–Йди за мною,–сказав чоловік,голос якого вона одразу впізнала і трохи заспокоїлася.

Вони вийшли на двір.Вона відчула легкий холод,який їй дуже сподобався.На мить вона подумала,що пташка і зараз злетить у цей лісовий вир та на повні груди вдихне той запах свободи.

Проте це зовсім не так.

Цього разу чоловік був не тільки мовчазний,але й холодний.Наче він мертвець і веде її до іншого світу,мертвого світу.Різні думки її полонили,але всіх їх  заглушувала дика тиша чоловіка,думки і дії якого вона не могла вгадати чи навіть зрозуміти.

Вони зупинилися серед високих дерев.У глибині лісу.Дівчина розуміла,що в цю мить вона або помре,або ж її відпустять.Шелест дерев обривав голоси нічних птахів,а мовчання викрадача посилювала тиск на її мозок.

Дівчина наче опинилася в одному із своїх снів– близькі до ідеалу,проте геть не зрозумілі.

Чоловік глянув їй в очі.Його обличчя не показувало жодних емоцій.Він просто дивився на неї,немов зчитуючи її думки,хоча насправді намагався зрозуміти хоч свої.

–Ти втратила пам'ять,але я ні,–сказаві він монотоним,стомленим голосом.–Сьогодні,у цьому місці ти помреш.Але перед тим я хочу тобі дещо розповісти.Про тебе.

Її тіло окаменіло.Кров застигла,а дихання стало уривчастим.Стільки часу минуло і вона бажала дізнатися щось про себе,а в цю мить її бажання суперечило.Вона не хотіла таким чином дізнатися про себе.

–Тебе звуть Аманда Тенер.Ти донька Вільяма Тенера–успішного бізнесмена,а також наркоторговця.В нього багато ворогів,один з яких колишній партнер твого батька.І він хоче забрати в нього все.Ти була потрібна йому,щоб після смерті твого батька,переписала йому весь спадок.

Проте твоя амнезія зруйнувала всі плани.І тепер ти більше не потрібна.

–Чому ти просто не відпустиш мене?

–Ти багато знаєш,хоча нічого не пам'ятаєш.Тобі не можна залишатися в живих.Тому прощавай...

–Пароль,–викрикнула вона,коли пістолет з спини направився до неї.

–Що?

–Я..я не пам'ятаю.Нічого про себе,але...–ковтнула вона клубок в горлі, її тіло трусилось,тому її слова важко давались вимовити чітко.–Через сни,я..я знаю пароль.

–Говори.

–Не вбивайте мене.Благаю,–заридала вона і кинулась до ніг чоловіка.–Я введу його для вас.

–Кажи пароль,інакше я пристрелю тебе тут же,–загарчав він.Це здалось надзвичайно дивним,такий різкий лихий вияв емоцій,які до цього моменту були невидимими.

–Ви всеодно б'єте.Тому я введу його,але не скажу.

Чоловік відштовхнув її і відійшов.Він вагався і це було дуже помітно.В ньому боролися дві людини:вірний слуга та людина,яка мріяла стати вільною.

–Будь ласка.Молю вас  пожалійте мене.Прошу.