Четвертий день

По темному перевулку гуляли п'яні люди.Всі вони виходили з одного і єдиного клуба на п'ятсот миль "Каблук".Двоє чоловіків неспішно йшли туди,викурючи сигарету.Один зупинився і глянув догори,звідки побачив балкон,на якому парочка пристрасно цілувалася.Той усміхнувся і наздогнав свого товариша.

 Вони зайшли і одразу у вухах прозвучали дикі крики людей та голосна музика.Всередині було досить тісно,але це не завадило людям енергійно танцювати.Чоловіки ледь протіснилися до бару.

–Гей,ти,–покликав нижчий бармена.–Де головний?

–Що?–у залі було надто голосно і бармен добряче нахилився,щоб розчути.

–Головний де?–спитав роздратовано той ще раз.Такі місця йому геть не подобалися.

–Там,–показав бармен рукою на діджея.

Вони одразу пішли туди,а бармен  простежив за ними.

Поки вони спускалися музика ставала тихшою,а потім і взагалі зникла.Чоловік полегшено видихнув.

Вони зайшли до потрібної кімнати,проте того кого шукали не побачили.Тоді вийшли і в той момент їм на зустріч йшов із широкою посмішкою немолодий чоловік із округлим пузом.

–О хлоп'ята,радий вас бачити,–привітався той.

–І ми тебе,–відповів вищий.

–Заходьте.Прошу.

–Ми з тобою потеревинити хотіли щодо дівки.

–Так?Цікаво...Ми ж виконали все як домовлялись.Доставили вам цілою і неушкодженою.

–Як ти говориш? Неушкодженою?–стиха засміявся нищий.–А чо тоді в неї із башкою?Ми тобі справу поручили,а ти й то зробити не зміг нормально.

–Ну хлоп'ята.Якщо ви за маленьку ранку на голові,то вона сама винна.Дівка буйна досить.Вирвалась і впала.Мої люди тут невинні.

–Короче.Справу ти не виконав.Папери на клуб завтра мають бути вже готові.Будеш брикатися,то собакам на вечерю віддамо.Поняв,–проказав вищий і ті пішли.

Чоловіки вийшли з клубу і пішли до свого чорного мов душа диявола джипа.Весь цей час за ним спостерігав той самий бармен.

–Куди тепер друже?–спитав вищий.

–Я до дівки,а ти незнаю,–сухо відповів той.

–Тоді до повороту.

Незабаром чоловік прибув до маленького будиночку.Темне небо було поцятковане яскравими зорями.Вершини дерев колихав прохолодний вітерець.

Чоловік увійшов до будинку.Включив лампу і постукав до кімнати,де спала дівчина.Її сон не був дуже міцний то ж вона почула стукіт.Вийшла і присіла за дерев'яним столом.Теж саме зробив і чоловік.

–Знаєш...ти або дуже розумна, або хороша актриса.Лікар сказав,що твоя амнезія достатньо природна.В такому випадку нам нема від тебе користі.

На столі блиснула біла капсула.

Вона глянула на нього і проковтнула комб в горлі.Все її тіло почало трясти,а очі сильно запекли.Дівчина розуміла,що це означає смерть.Якби ж вона могла собі допомогти і щось згадати,проте в її мозку була чорна прірва.

Чоловік повільно встав із-за стола,взяв капсулу та підійшов до дівчини.

–Відкрий рот.

Та похитала.

–Будь ласка не треба,молю,–слабким голосом промовляла та.Проте чоловіку було начхати на неї.Він сам відкрив їй рота і кинув туди капсулу,яка потрапила тій в горло і та не мала вибору як проковтнути її.

Дівчина гірко заплакала.Вона не хотіла от так закінчити своє життя,хоча й не пам'ятає його.Тим часом чоловік взяв ту за руку і потягнув до кімнати.Кинув на ліжко і пішов.За кілька хвилин дівчина із червоними очима враз завмерла і більше не ворухнулась,а її остання краплина сльози повільно покотилася до губ.