Другий день

Навколо природа бавиться барвами,птахи підспівують її легкому, життєрадісному танку,а сонце приємно гріє її обличчя,а потім вона падає в яр,звідки вона повертається до реального світу.

Дівчина відкриває очі і помічає дерев'яну стелю.Цього разу світла в кімнаті більше,але не від віконця воно йде,а від лампи,яку тримає якийсь чоловік.Він уважно спостерігає за дівчиною,наче хижак.Її це лякає і вона не рухається.Просто дивиться в очі хижаку.

–Прокинулася?—питає той.

Вона кивнула.

–Голова болить?

Вона мовчить.

–Відповідай!–чуть голосніше повторив той.

–Так,–відповіла вона і щиро здивувалася своєму хриплому голосу.

–Гаразд,–сказав той і вийшов.За хвилину повернувся і вручив їй білу таблетку та маленьку бутилку води.

Дівчина взяла,але пити не поспішала.

–Що чекаєш?Пий.

Вона ще раз глянула на нього,потім на таблетку,але вагалася її прийняти.А чоловік не став довго чекати: відкрив рот дівчини і закинув таблетку, за тим відкрутив кришечку і залив воду їй в горлянку.Вона закашляла,але таблетка вже була в середині неї.

Вони пересіклись поглядами і той пішов, забравши із собою лампу,з останнім світлом.

Темрява дівчину вже не лякала і вона слухняно лягнула на ліжко і закрила очі.Незабаром головний біль минув,але замість нього почався біль у животі.Дівчина страшено була голодна,проте не рухалася.Так вона лежала,поки сон знову не прийшов.

Коли та прокинулася,то сонячне світло знову пробивалося з віконця.Дівчина наважилась встати і спробувала відкрити двері і вони послухались.В іншій кімнаті було набагато світліше.Вона побачила великий дерев'яний стіл,три стільці та шафу.Дівчина підійшла до вікна, з якого побачила золоту красу осені,а також чоловіка з пакетом.

Він увійшов і поставив свій пакунок на стіл.Звідти дістав контейнер із їжею: гречка та котлета,які вражали голову своїм прекрасним запахом.

–Сідай,–сказав той.

Вона слухняно сіла.

–Напевно ти голодна?

Дівчина кивнула і ненаситно вчепилася в їжу.Коли та закінчила,чоловік кивнув і сказав:

–Що ж, тепер перейдемо до справи.

Дівчину це щиро здивувало,що показав її погляд.

–Ти житимеш тут до поки твій батько не покине нас і цей світ.Потім ти підпишеш документ про відказ усього свого майна на користь нам і ми тебе відпустимо.Якщо ти спробуєш втекти,то помреш одразу.Зрозуміла?

Дівчина спантеличено глянула на нього.

–Мені нема куди втікати,–проказала вона.

Чоловіка це дуже здивувало.

–Гм.Тебе ще болить голова?

–Ні.

–Який тепер рік знаєш?

Дівчина похитала головою.

–А як тебе звати?

–Я незнаю.

Чоловік різко встав і почав нервово ходити по кімнаті.Коли спинився то задумливо промовив:

–Схоже в тебе амнезія...

–А ви можете сказати хто я?–боязко спитала та.

Проте відповіді вона не отримала.Чоловік вийшов і вона залишилась на самоті.Дівчина підійшла до вікна і дивилася як той спішно покидає її,зникаючи між золотими деревами.