Перша підказка

- Добрий вечір. Мене звати Джонсон, але всі кличуть мене просто "лікар". - він рішуче протягнув Ліліан руку для рукопожаття, і вона, не думаючи, зробила те ж саме. 

- Добрий вечір, я Ліліан.

- Скажи, ти поранена? У тебе щось болить?

- Там в лісі, я не могла стояти на ногах, тому, що у мене крутилась голова.

- Це може означати, що ти вдарилась головою під час падіння. - всі мовчали. - Потрібно тебе оглянути. 

- Я почекаю у вітальні. - Зак вийшов з кімнати.

- Ліліан, повернись, будь ласка і розслабся, я хочу послухати твої легені. Дихай...

                                            ∆.  ∆.  ∆.

  Через пару хвилин...

- Можеш одягатися.

- О, ні!

- Що таке, Софі? В чому справа?

- Твоя спина...

- Ліліан, судячи по синякам і шрамам на твоїй спині, я б сказав, що ти підскользнулась і впала.

- Але... Я не знаю, чи так було насправді...

  Обличчя лікаря Джонсона все ще було серйозним. Це Ліліан лякало більше, ніж думка, що вона могла померти одна в лісі.

- У тебе провали в пам'яті, тому, що ти в результаті падіння, вдарилась головою.

- Тобто у мене амнезія? Я згадаю коли-небудь своє минуле? 

- У більшості випадків амнезія короткочасна. Але мені доведеться зробити декілька аналізів, щоб переконатися, що нема серйозних проблем мозку. 

- Лікарю, ми із Заком можем чимось допомогти Ліліан?

- Ви вже зробили для неї все, що потрібно. Допомога сім'ї і друзів - це те, що допомагає від амнезії. 

- Як мені можуть допомогти друзі, яких я не знаю? 

- Тобі потрібно спілкуватися із людьми, опинятися в різних ситуаціях. Вийди на вулицю, прогуляйся, роздивися околиці.

- Ліліан, лікар має рацію. Хто знає, можливо це освіжить твою пам'ять, і ти щось згадаєш?

- Надіюсь, що ти маєш рацію. 

- Я хочу провести ще один тест. Запам'ятай цифру 614.

- Добре.

- А тепер скажи мені, ти пам'ятаєш що-небудь із твого минулого?

- Ні, я нічого не пам'ятаю.

- Я так не думаю. Зак сказав, що ти не впевнена, що це твоє ім'я.

- Спочатку не була впевнена, але на моєму браслеті є гравірування з моїм іменем. 

- А ти впевнена, що це твоє справжнє ім'я?

- Коли його промовляють голосно, то воно ніби мені знайоме...

- Хм... Добре. - лікар склав всі інструменти в сумку, повернувся до Софі і дав їй знак підійти ближче.

- Що ще я можу зробити для Ліліан, лікарю?

- Купи ліки, які я напишу і слідкуй за тим, щоб вона їх приймала вчасно. Приємно було познайомитися з тобою, Ліліан, бажаю тобі скорішого одруження.

- Дякую вам за все, лікарю.

- Побачимось у моєму кабінеті і зробимо інші аналізи. І перед тим як попрощатися... Яку цифру я попросив тебе запам'ятати?

- Ем... 614?

- Браво, Ліліан! Це добрий знак.

- Чудово! Лікар Джонсон, давайте я вас проведу.

- Дякую, Софі. - лікар Джонсон із Софі вийшли із кімнати. Через вікно було видно як вони прощаються. 

  На ганку цього будинку, лікар Джонсон довго про щось говорив із Софі, а потім він обійняв її і поцілував.

- Ого! Це ж, що виходить? Лікар зустрічається із Софі? 

                                            ∆.  ∆.  ∆. 

  Наступного дня... Зак, Софі і лікар Джонсон розмовляли у вітальній будинку.

- Що скажете, лікарю?

- Зак, я не вірю, що Ліліан просто підскользнулась і впала.

- Думаєш, що на неї напали?

- Я знайшов її в лісі. Хтось відніс її туди, або вона загубилася.

- Можливо на неї напав медвідь?

- Якщо б не неї напав медвідь, то вона навряд чи би вижила. Повинно бути щось іще.

- Може потрібно повідомити у поліцію? 

- Я попробую, але телефонні лінії обірвані, інтернет тоже.

- Її сім'ї, напевно, хвилюється. 

- Я навіть уявити собі це не можу...

- Погода погана, але я постараюсь зв'язатися із найближчою лікарнею або поліцією. 

- Думаєш, Ліліан потрібно у лікарню?

- Ні, якщо томографія буде хорошою.

- А якщо ні...

-  Не хотілося б думати про погане, але так як я лікар, маю попередити... Вона може померти...

- ... - Софі закрила рот рукою щоб не крикнути і не розбудити Ліліан.

- Чорт... - Джонсон покинув будинок, Зак пішов на свою роботу, а Софі попрямувала до Ліліан.

                                             ∆.  ∆.  ∆. 

- Соня, прокинься! Добрий ранок. - Софі постукала у двері і зайшла в кімнату.

- Добрий ранок, Софі. 

- Давай, збирайся. Я поведу тебе прогулятися по містечку.

- Куди підем?

- Мені потрібно у магазин, і я б хотіла піти з тобою а не як завжди із братом.

- З братом?

- Так. Пам'ятаєш? Зак... Будь ласка скажи, що ти його пам'ятаєш...

- Пам'ятаю, не хвилюйся. Я просто не знала, що він твій брат.

- Точно, я ж тобі не говорила... Лікар Джонсон сказав, що спробує зв'язатися із поліцією, щоб вони допомогли встановити твою особистість. 

- Лікар Джонсон мене трохи злякав, коли зайшов...

- Чому? Він дуже приємний чоловік!

- Уууу, значить ви справді зустрічаєтеся.

- Що?! Звідки ти...

- Я бачила як ви вчора цілувалися...

- Ох... Тільки будь ласка не розказуй Заку про нас.

- Чому? Хіба він не зрадіє?

- Джонсон йому не подобається.

- Чому? 

- Вони раніше були кращими друзями. Але потім між ними щось трапилось... І вони перестали спілкуватися.

- І скільки ви ховаєтесь від нього?

- Ем... Майже рік...

- Що?! Ви збираєтеся продовжувати йому брехати?