ІІ

Важко в це повірити, але я майже не виходжу на вулицю з тієї самої дати, коли тебе, друже, не стало. Ніч з шістнадцятого на сімнадцяте березня минулого року, навіки змінила моє життя і світогляд. Я забув, що таке посмішка і дзвінкий сміх. Замість фантастичних фільмів щоп'ятниці, тепер блукаю з вечора до ранку по нашим особливим місцям Києва, де ми втрьох були по-справжньому щасливі. 

Околиці Хрещатику, Центральний парк, пішохідний міст та вулиця Набережна 27 - найкраще, що лишилося в моїй пам'яті. Знаєш, а я й досі не розумію, чому по літнім вечорам ви з Євою змушували мене проводити час на вулиці Набережній. Так, там було прикольне подвір'я та деякі магазини поруч. Окремо можна взяти до уваги те, що Єва шаленіла від реаліті шоу "Київ вдень та вночі", яке тишком дивилася в інтернаті разом з нашою молодою прибиральницею Лілею. 

- Завдяки цьому реаліті, я маю змогу заздалегідь дізнатися тонкощі життя в столиці! - вкотре говорила Єва, коли ми сварили її за те, що вона не спала кілька діб через нього.. 

 Але хоча те реаліті насправді мало чим допомогло їй у Києві, вона, не дивлячись ні на що продовжувала щиро радіти кожен раз, коли ми були біля будинку, в якому знімали те шоу. До речі, її сірі очі, світле, довге волосся та малинові вуста я також не бачив вже близько півроку. З моменту нашої останньої зустрічі на твоїй могилі, я не мав змоги зателефонувати їй. Все літав у своїх спогадах та тонув у алкоголю навмисно намагаючись забути тебе та почати життя з чистого аркушу. Але все безрезультатно. Ні алкоголь, ні часами заборонені речовини мені не допомогли забути тебе, майже так само, як і не допомогли звикнути до усього того успадкування, яке ти мені залишив. Мені зараз цікаво: коли ти збирався нам розповісти, що розроблений тобою мобільний додаток приніс тобі шалені гроші? Я знаю, що Єва жалілася на твої постійні зникнення ночами, але я вважав, що ти просто працював в нічну зміну барменом. Навіть уявити, честно кажучи, не міг, що ти можеш насправді ночами сторчати у задрипаному комп'ютерному клубі і створювати мобільний додаток для солідної компанії Києва. Як ти взагалі міг вночі робити додаток, а з ранку до обіду виглядати бадьорим студентом? Мало того, ти й ще працював після універу задля того, щоб вчасно заплатити оренду вашої з Євою квартири, адже її стипендії зазвичай вистачало лише на продукти харчування, а твоя витрачалася на непогані заліки. За три роки навчання ти не склав самостійно жодного екзамену. Завжди купував собі оцінки і майже постійно працював під час навчання. Ти був справжнім кіборгом.

 Пам'ятають, коли ми дізналися результати наших вступних іспитів, ти одразу сказав, що не будеш жити в гуртожитку, адже: «Краще влаштуюсь на роботу і буду ночувати там перший час, ніж буду жити ще в одному приміщенні, схожому на інтернат.» Хоча як я вже казав, мы всі втрьох дійсно вступили до КНУ ім. Т. Шевченко на бюджет, ти все одно мав свої плани на життя, і навчання в туди майже не входило, на відміну від нас з Євою. 

 По закінченню університету Єва мала змогу в майбутньому стати медсестрою, я простим адвокатом, а ты – програмістом, адже був фанатом техніки і всіх її галузей. А ще ти любив дебоширити завдяки своїм пізнанням інформатики. Мы з Євою завжди раділи, коли ти зривав нам нудні уроки в школі завдяки одному натиску клавіш комп'ютера. Директор ще постійно тоді лаявся, адже знав, що з комп'ютерними технологіями товаришуєш чудово тільки ти, з усього нашого крихітного інтернату. 

- Кудря, ти в мене синій закінчиш школу! Дай спокій ледь живій техніці у цьому приміщенні! – постійно говорив тобі низький за зростом, товстий за формою и м'який за характером Григорій Петрович, на слова якого, ти не звертав жодної уваги. Хоча, ні. Звертав ти свою увагу лише на власне прізвисько. 

 Через твоє кучеряве волосся всі в інтернаті почали тебе називати Кудрею, але ти ненавидів те прізвисько. Вважав, що воно надто кумедне і взагалі тобі не підходить. Цікаво, а щоб ти сказав, якби дізнався, що це Єва придумала його? 

 У перший день, коли вона тільки прибула до нашого інтернету, ти ледь не збив її з ніг, коли поспішав на урок інформатики. Вона тоді ще дуже злякалася і автоматично зробила пальцями дірку на своїй блакитній блузці. Як вона мені потім розповідала, гуляючи вздовж Дніпра наодинці, ти тоді їй дуже не сподобався. Занадто темні сині очі, ластовиння на щоках і руде, кучеряве волосся були для неї, наче червона хустинка для бика. Звісно, фізично вона тобі нічого не могла зробити, але вигадати таке гучне прізвисько змогла на раз два. (Хоч би вона не дізналася, що я написав це у своєму листі. Тоді вона точно мене вб'є.) Однак, як то кажуть – доля любить протилежності.