Розділ 30. Помилка Касія

Захоплена зненацька Аглая і хотіла відхилитися та припинити це все. Але ж обіймав міцно, цілував владно, начебто вона його коханою була. І згадалася  назва того каменю, що викликає закоханість та бажання. Сердолік!

От же ж гад такий! Хотів, щоб вона не противилася й бажала близькості з ним.

На щастя, поцілунок той ганебний довго не тривав. Касій відхилився від неї та глянув їй в очі. І чомусь бачила вона в тих божевільних темних вирах якийсь сум та невимовну тугу. А ще дивну ніжність.

- Ти ж кохаєш мене, дівчинко, правда ж? – знову краяв їй серце.

Та Аглая вирішила грати, як в карти, майстерно махлювати до переможного кінця. Подивилася на нього млосно й віддано.

- Так, я кохаю тебе, Касію, - ненавиділа його в ту мить, як ніколи й нікого.

Він задоволено усміхнувся й поспішив до камінної зали. Нічого не пояснював, тримав лише її міцно за руку.

У камінній залі все було майже без змін. Едда непорушно стояла біля столика. Такий оригінальний, невеликий антикварний столик із вишуканими різьбленими  ніжками, схожими на лапи дракона. Едда ще за часів свого життя-буття в маєтку любила на ньому чаювати, а тепер ось стовбичила стовпом нерухомо біля нього.

Аглая відразу зрозуміла, хто це. Босонога, у короткій дивній сукенці, що навіть і нічною сорочкою не назвеш, вона була, справді, дивною й незрозумілою в цьому світі.

Клотильда втупилися в неї невідривно й націлила чомусь на дівчину револьвер. Ще й нетерпляче стукотіла ногою. Певно, підозрювала таки, що щось не те із тим магічним гіпнозом, а, можливо, просто перестраховувалася.

Коли Аглая побачила вихованку графині, їй стало все ясно. Той ненависний погляд, що отримала від колишньої Адама, сказав більше ніж тисячі слів. Впевнилася у своїх здогадках стосовно магічної схожості. Бо навіть кароока, темнокоса Анна була й то більше схожа на неї, ніж ця злоблива жінка. Зовсім знітилася Аглая від тої злоби, але ж краєм вуха ледь почула «вір мені, так необхідно» від Касія. Чи здалося?

- Клоті, - звернувся до неї Касій, відпускаючи вже нарешті свою сталеву хватку, якою здавлював тонкий зап’ясток Агалаї. – Ти ж знаєш, для того, щоб твоя душа покинула тіло, то доведеться тебе вбити?

- Так, я чудово пам’ятаю все, що відбувалося з графом Едуардом. Тіло вмирає і душа переноситься в інше. Я готова на все, щоб стати нарешті графинею Домбровською, - зміюка поглядом спопелити хотіла ту бідолашну Аглаю. – Ба більше, її тіло молодше й красивіше, ніж моє. І Адам навіть її покохав! Тож хочу бути нею! Тільки я прошу тебе зроби все дуже швидко. Щоб я не так страждала, як граф Едуард. 

Він стрімко підійшов до Клотильди, відвів убік її руку зі зброєю, одночасно дістаючи з-за пазухи свій ніж, і різко штрикнув ним прямо в блідо-рожеве мереживо сукні Клотильди.

Але ж потім вчинив зовсім не так, як домовлялися.

- Ти нічого не робиш! – грізно гаркнув на незворушну Едду. – Ти не рятуєш її душу.

Сам же опустився біля тіла, яке вже бухнулося на підлогу, заливаючи блискучий паркет кров’ю. Підійняв револьвер та засунув собі в кишеню.

- Так тобі й треба, безмозка дурепо! Якби ти відразу обрала мене, все було б інакше. Ти думаєш, я повірив, що ти його розлюбила? І жити потім з тобою, знаючи, що ти любиш подобу Адама, а не мене самого! Я вдячний тобі за допомогу, але йди до біса! – і висмикнув ножа із грудей мертвої Клотильди.

Аглаю з переляку заціпило. Вона шоковано споглядала те все й здатність мислити та рухатися начебто покинула її. І поки Касій підіймався й підходив до неї, не могла відірвати нажаханого погляду від того закривавленого ножа. Касій помітив це та відкинув його геть.

- Бачиш, дівчинко, я обрав тебе. Пробач мені за ці усілякі магічні впливи. Так треба було, щоб вона вірила мені. І так хотілося бачити бажання у твоїх очах, тож і намішав того сердоліку. Шкода, що в нас мало часу. Інакше випробували б направду дію магії пристрасті. Матимемо ще змогу скористатись ним, у мене його достатньо. Поки ти насправді не покохаєш мене так, щоб я вірив.

Він торкнувся багряними пальцями її блідої шкіри, залишаючи на обличчі сліди крові. І нахилився з наміром знову поцілувати. Але ж те, що відбулося потім, було зовсім для нього не очікувано.

Бо Едда раптом відмерла й босі ніжки її безшумно здолали коротку відстань до чайного столика. Блискавичним порухом руки все скинула з того столу й, чіпко схопивши його, кинулася на Касія.

Він-то й обернувся, сіпнувся рукою у кишеню. Однак не встиг дістати зброю, бо отримав з усієї сили цим витонченим предметом обстави по обличчю, якраз гострими драконячими пазурами в скроню. І гепнувся додолу. 

Едда кинулася до Клотильди, обдивилася її та скрушно зітхнула.

- О, духи, я вже нічого не зроблю. Він вштрикнув їй ножа прямо в серце! Але її душа ще тут. Допоможи мені, відчини вікно, швидше!

Сама ж, поки Аглая відчиняла вікно, позбирала усі свої розкидані речі в торбу. Не сховала лише різнобарвний андалузит й посипала над тілом Клотильди. Потім щось прошепотіла й вражена Аглая спостерігала, як великий блакитний метелик залетів у залу й сів на закривавлену сукню. Тому метелику також перепало різноколірного магічного порошку на витончене тільце.