Розділ 26. Поразка Адама

Адам прокинувся від якоїсь неприємної порожнечі. Уже звик обіймати спросоння тепле й рідне тіло дружини. Але поряд нікого не було. Ба більше, він із жахом усвідомив, що знову перебуває у тому стані, коли немає фізіологічних відчуттів. Ні спраги, ні голоду, ні тепла, ні холоду. Тіло - немовби невагома хмаринка. З острахом відкинув ковдру та впевнився в тому, що справдився його найбільший кошмар. Він втратив своє тіло.  

Рука механічно пірнула під подушку і не знайшла там ключ. Адам схопився на ноги, кинувся до свого одягу й переконався, що й ключа від лабораторії немає. Розпач руйнівною хвилею збив його з ніг. Граф Домбровський впав на коліна і, певно, що заревів, мов дикий звір, проте ніяких звуків його тіло не видавало.

Це було катастрофічно, жахливо! Але навіть не втрата браслета скосила його. Він був зломлений підлою зрадою. Від обману тої, котру встиг покохати усім серцем. Адам чудово усвідомлював, хто поцупив обидва ключі. Підлетів стрілою до дверей. Ну, звісно ж, замкнені.

Якби тілом міг відчувати, то певно б скрутило його від больового нервового спазму. А так лише душа звивалася в пекельних муках.

Аглая. Його маленька ніжна дівчинка. Та, на котру вказав браслет. Його єдине справжнє кохання на все життя. І вона, призначена йому долею, змовилася якимось дивним чином із його невидимим братом.

От братик! От молодець! Так майстерно його обіграв!

Адам метався кімнатою, безладно хапаючи та кидаючи речі. Він був розлючений.

Дідько! Треба було замкнути Касія там разом із Клотильдою! Але ж намагався зберігати якісь нормальні братерські стосунки, хоч і не довіряв йому.

Бо після того випадку із батьком-пантерою зрозумів, що брат грає якусь свою гру. Адже мати запевняла, що то не вона відчинила клітку. Касій щось задумав, Адам відчував це. Почав завжди на ніч замикатися, ключ від лабораторії носив із собою. Іншого входу в його покої не було. Начебто убезпечив себе від крадіжки. Начебто.

Проте все одно, десь глибоко в душі, він вірив, що брат не наважиться на викрадення браслета, адже у них одна біда на всіх і варто розв’язувати проблеми разом.

Адам нервово почав одягатися. Дивна властивість магічного малахіту. Одяг також ставав на тілі невидимим.

Гірко-гірко було йому від цієї поразки. Чого брат добивається? Втекти із браслетом? Але який в цьому сенс? Щоб жити нормальним життям, треба зняти шаманське прокляття. Касій не поїде із маєтку.

Мов вбивчий розряд блискавки вдарила в голову думка. Брат має доступ до батькової лабораторії, до тих порошків, які вже зроблені з каменів.

Адам почав згадувати, скільки чого залишилося. Це було важливо. У тому, що Касій знайде, де вони сховані, Адам не сумнівався.

Насичено-фіолетовий олександрит закінчився. Адам використав увесь задля пошуку мами. Його дія, на жаль, дуже швидкоплинна. Але добре, що цього порошку вже немає, тобто любий братик не зможе бачити незриме. І навіть у кімнаті його не побачить. Нехай лише зайде, отримає добряче по зубах.

От ситуація з ніжно-рожевим турмаліном була набагато гіршою. Бо батько ще свого часу цілий камінець середнього розміру подрібнив у порошок і ніколи не використовував. Він вважав це зайвим і непотрібним - прикидатися кимось іншим. Або ж навіщо вдосконалювати свою зовнішність? Він був красивим, видним мужчиною і так. Тож турмалін ще залишався у секретній шафці графа Едуарда.

Касій може начаклувати собі подобу Адама. Цікаво, чи здогадається Митридонт, мама, Аглая. Дідько! Його кохана – братова спільниця, тож не варто навіть думати про неї. Бо лише від самої згадки про зраду лють аж вирувала всередині обманутого чоловіка.

Що там, окрім турмаліну, залишилося? Порошок із яскраво-ядучого помаранчевого сердоліку, який також має швидкоплинну дію. Підсипається, як правило, у напої. Викликає закоханість та нестримну хіть, але ж не довше як на декілька годин. От його може запросто використати Касій, щоб спокусити Аглаю. Вирвати б це бездушне стерво зі свого серця. Однак це неможливо. Магія аметисту така. Якщо він вже знайшов свою кохану, то ніколи не зможе її забути. Якою б підлою та підступною вона не була.

Доволі багато залишалося магічного раухтопазу. Батько вивіз величенький камінець з острова тьхі-чу. Бо розумів, що багатство дає владу та величезні можливості в нашому світі. І він дуже любив Адама, тож хотів, щоб той був цілковито забезпечений. Інколи за допомогою раухтопазового порошку перетворював скло на діаманти, латунь на золото.

То, можливо, все це замислено заради грошей. Можливо, Касій хотів просто наробити собі дорогоцінностей та чкурнути геть? Адам вже трохи втамував свою лють і бажав просто спокійно й виважено поговорити з братом. Віддасть йому частину спадку, та й по всьому. Але як йому вибратися зі своєї кімнати? Навіть через вікно не пролізеш, бо ж магічна прив’язка до дому, накладена шаманом,  діяла чітко та без збоїв.  

Найбільше занепокоївся Адам від згадки про магічний онікс. Це був улюблений батьків камінь. Вугільно-чорний порошок мав найкоротший час дії, хвилин десять-п’ятнадцять. Проте за цей час людина, яка підпала під дію цього порошку, опинялася у повній владі власника каменю. Сипав онікс собі на долоню, немовби наповнюючи його своєю енергетикою, і непомітно забруднював чорною магією співрозмовника, підкорюючи його. Дія цього каменю була схожа на гіпноз. Батько використовував його зі своїми партнерами, друзями, навіть матір’ю. Але доволі рідко таке робив, бо ж запаси усіх порошків не безмежні.