Розділ 25. Ув’язнення Аглаї

Касій кинувся тихою тінню до Аглаї, узяв її за руку й потягнув до дверей. Таку невпоряджену, одягнену в легкий шовковий халат. Схопила ж що бачила похапцем, й накинула на плечі поверх нічної сорочки.

- Треба зайти в кабінет Адама, дещо пошукати. А ти, випадково, не знаєш, де ключ від лабораторії? – зиркнув на Аглаю шаленою чорнотою своїх очей.

- Носив у кишені штанів, - прошепотіла ледь чутно.

Касій підскочив до недбало скинутого Адамового одягу, швидко покопирсався і знайшов те, що хотів.

- Ходімо,  - кивнув Аглаї, але виходячи, замкнув зовні кімнату Адама.

- Якщо він прокинеться, нам буде непереливки, - пояснив своїй спільниці.

- А ключ від кімнати Клотильди? – поцікавилася тим, заради чого й пішла на таку зраду.

- За Клотильду відповідав Митридонт, Адам не заходив до неї. Мені вдалося розговорити старого й випитати, де він ховав ключ, - єхидно так висловився, що Аглая вже й хвилюватися почала, чи все із дворецьким добре.

- А де зараз Митридонт? Він не зможе нас побачити?

- Не хвилюйся, я про все подбав, - ще й усміхнувся так загадково і навіть переможно.

Йдучи до місця перебування бранки, Аглая не могла мовчати. Дорікнула йому, чому ж він їй не сказав раніше, що Клотильда схожа на неї.

- Так, я ж відразу намагався попередити тебе про небезпеку. Якби ти прийшла до мене, то дізналася б про те, що запланував Адам. Я хотів, я просто не встиг. І в листах тобі наголошував.

- І що ж він запланував? - щоразу як питала про Адама бренькотів її голос, мов порвана струна.

- Змусити Едду провести ритуал перенесення душ. Після невдалого зняття прокляття, коли тіло Едуарда  розірвало  зсередини, то Адам почав думати про ритуал перенесення душі. Адже той пройшов доволі успішно, - темні коридори змушували Касія дуже близько притуляти до себе свою супутницю однією рукою. Віск свічок із бронзового свічника капав товстими краплями йому на шкіру. Та він не зважав на це.

Ішли, майже обіймаючись. Та Аглаї було байдуже до пристойності, слова Касія ошелешили її цілковито.

- Який ритуал?

- Перенесення душі. Швидко притягнули ту пантеру й душа Едуарда здобула нове місце перебування.

Аглая аж ахнула від здивування. От недаремно їй пантера здавалася якоюсь дивною. Тобто, це не тварина, виходить, а її власний свекор.

- А ти не здогадалася?  - всміхнувся Касій. - Тіло графа Едуарда поховане в сімейному склепі, а сам граф, дійсно, перебуває в тілі пантери.

- Це неймовірно, - лише й змогла прошепотіти. Вже спускалися сходами у підвал. Касій тримав свічника перед собою та йшов першим. Проте обертався і продовжував розповідати.

- Насправді, це жахливо, Аглає. Бо шукаючи шляхи розв’язання цієї проблеми задумав Адам знайти дівчину, схожу на свою кохану, й перемістити в її тіло ту, кого любив. І до того ж Клотильда поставила умову: молода білявка з блакитними очима. Йому надзвичайно пощастило, що ти як дві краплі води схожа на Клотильду.

Якесь болісне спустошення огорнуло Аглаю. Вже уторопала, чому Адам так поспішно одружився, чому склав заповіт на її користь. Зручно влаштувався, що тут скажеш. Але боліло так нестерпно, немов випікало нутрощі всередині гарячим воском. І хіба ж таке буває, щоб дві жінки були неймовірно схожі? Впевнилася, що буває.

Адже коли вони спустилися в підвал, то спершу, зрозуміло, там не побачила нікого. Запалені смолоскипи тьмяно освітлювали недовгий коридор, в кінці якого знаходилася кімната із широкими ґратами. Ніби камера ув’язнення якась.

- Тут Едуард спочатку розміщав свою Адель, а вже потім змайстрували клітку й переселили її в оранжерею.

Як не дивно, у підвалі не було вогкого чи сирого запаху. Трохи морозило від незатишної атмосфери. Однак було нехолодно навіть в легкому шовковому халаті.

Та вже вишукувала Аглая поглядом з-за тих залізних прутів якесь ворушіння чи рух предметів, де там знаходиться та невидима Клотильда.

- Клотильдо, ми до тебе в гості. Дай про себе знати, будь ласка,  - підійшовши до ґрат, Касій також нишпорив поглядом по усій кімнаті.

Доволі затишно тут було, хоч і в підвалі. Ліжко, тумба, товстий пухнастий килим на підлозі. Певно, хоч і ув’язнили, проте потурбувалися про комфорт бранки. Цікаво, а які у них відчуття в невидимій подобі. І як вони все сприймають: дотики, відчуття?

Аглая нервувала, тож і лізли в голову усілякі дурні думки.  Касій просунув обидві свої руки між залізними прутами, схопив руку невидимої жінки.

- Даю тобі браслетик ненадовго, покажися нашій графині Домбровській, а потім я заберу його назад. Тож Клоті, будь слухняною дівчинкою і без дурощів.

Коли він застібнув браслет на руці у бранки, то чомусь почалося якесь метушіння дивне у цій камері. Жіноча постать, що вже чітко проявлялася, підбігла до ліжка. І щось там копирсалася під подушкою чи постіллю.

Аглаї не було видно, що ж там робила ця дивачка. Єдине, що відмітила, дійсно, світле волосся та струнка, як і в неї, фігура.

Клотильда чи обличчя витирала, чи кахикала у долоні, незрозуміло було, чим вона там декілька хвилин займалася. Проте коли обернулася і підійшла до шокованої Аглаї, то не було жодних сумнівів у тому, що Адам – підлий брехун та негідник. Адже і колишня Адама, і дружина графа Домбровського були, так би мовити, одним лицем.