Розділ 24. Зрада Аглаї

- Касію, це ти? – дрижання в голосі й не вдавалося приховати. – Ти обіцяв мені, що не заходитимеш до мене у невидимій подобі.

Відчула як стискаються її кулачки, а усе тіло ніби пригвинтило до кремезної скелі. Притулив до себе спиною так, що й дихати було важко. Грався волоссям, торкався відкритих ділянок її тіла. Надіялася, що не губами хоч.

- Касію, припини, будь ласка! – благала вже слізно, бо ж  згадувалася гнівна промова її чоловіка, обвинувачення, якими сипав на матір.

А тут і дружина, виявляється, з того самого тіста. Аглая знала, що треба припинити ці обнімання, але ж так було бентежно. Груди стискалися чи то від страху, чи то від збудження, чи від чиїхось нескромних дотиків.

Десь пробудилися на задвірках залишки здорового глузду. Відсахнулася від того вікна, вирвалася зі сталевої хватки, навіть невдоволено змогла насваритися:

- Ти вчиняєш дуже ганебно! Ти хвилюєш мене й спокушаєш. Так не можна, – сама ж собі подумки й заперечила, що можна. Навіть треба! Відплатити Адаму тією ж самою монетою.

- Мені потрібна твоя допомога, - впевнено говорила, бо вирішила попри все побачити цю Клотильду.

Підійшла до дверей, замкнула їх на ключ. Раніше від Касія замикалася, тепер от разом із ним від чоловіка.

Відчула, як стискається кулачок, знову «пальчикова» мова стала їм у пригоді.

- Скажи, Клотильда справді схожа на мене? – разючим болем віддавало у всьому тілі від цього питання.

Розігнувся один вказівний. Начебто гладив той кулачок. Напевно, що й притиснув знову до своїх грудей, обліпивши невидимою стіною ззаду, другою рукою живіт погладжував, бо відчула легкі торкання там.

- Ти допоможеш мені її побачити? – знову різала себе без ножа.

Касій погладив вказівний її пальчик, що зрадливо дрижав.

- Але ж для цього потрібен браслет? – більше стверджувала, ніж запитувала.

- А якщо Адаму не вдасться полагодити копію, то що мені робити?

Легке й приємне масажування голови ніби підказувало: «Думай, Аглає, думай».

- Він же не дасть тобі свій браслет, так? – це було зрозуміло, хоч Касій також підтвердив, що не дасть.

- Залишається лише один вихід, - чомусь тяжко було це висловити вголос, - зняти з нього браслет, поки він спатиме.

І Касій впевнено стиснув її вказівний палець.

- Дати Клотильді, щоб вона наділа, подивитися на неї, а потім повернути Адаму знов. Ти ж допоможеш мені? – план здавався легким, хоч і відчайдушним. – Для мене це дуже важливо. Я маю її побачити.

Зрадниця Аглая подумала, що навіть якщо бранка не захоче віддавати браслет назад, то Касій у будь-якому випадку забере його. Він – чоловік, сильніший та міцніший. Але чи захоче потім Касій повернути браслет Адаму. Хоча вони всі в одному човні, всі прагнуть зняття прокляття, тож Касій навряд чи сваритиметься з братом, принаймні до приїзду таких бажаних гостей.

- Іди, будь ласка, Касію, залиш мене наодинці, - примружила у солодкій знемозі очі, бо занадто хвилював її своїми небаченими ласками, ніби намагався вилікувати цілковито розбите жіноче серденько. – Я відімкну кімнату сьогодні вночі, але як бути з дворецьким не знаю. Вирішуй сам.

Ось так ось легко ковтнула гіркого напою обману й відплатила Адаму тим самим. Бо ревнощі клекотали, бо ображена була дуже на нього за постійну брехню. І після вечері цієї замість того, щоб перепрошувати сипав їдкими словами й звинуваченнями.

Адам так і не прийшов до неї. Гордість не дозволяла перепросити за те, в чому був винуватий. Тож, дочекавшись глибокої ночі, Аглая мусила сама до нього йти.

Цієї ночі вирішиться доля їхнього шлюбу. Якщо вони із Клотильдою просто ледь-ледь схожі між собою, то це одне. Багато чоловіків люблять лише блакитнооких білявок чи чорнооких брюнеток.

Але ж якщо ця Клотильда дуже схожа на Аглаю, то це вже було неприйнятно, навіть злочинно стосовно юної графині. Обирати собі в дружини подобу своєї коханки! Трохи насторожувало мовчання усіх інших мешканців маєтку. Але з Касієм вони не встигли жодного разу договорити, графиня-мати, певно, й справді була трохи божевільною, а щодо слуг, то все зрозуміло. Якщо Адам служницям придбав будинок, то таким же чином підкупив усіх інших.

Він був у себе, сидів у кріслі, роздратований і незадоволений, крутив у руках начебто полагоджений браслет. Але побачивши Аглаю, підійнявся їй назустріч.

Підійшов повільно, притулився чолом до її лоба, прошепотів таке вистраждане: «Пробач».

- Тобі вдалося полагодити браслет? – спитала рівним, спокійним голосом, наліпивши маску незворушності.

- Ні, ніяк не виходить. Тепер і матір мою не бачитимеш. Вона добряче кинула його, пошкодився камінь, навіть напилення магічним аметистом не допомагає.

- А твоя мати, де вона зараз?

- Її вдалося відшукати, хоч вона й забилася, мов поранений звір у темних закутках коридору. З нею Митридонт.

- А нащо ти відправив усю прислугу? Там у столовій залі прибирання на цілий день, певно, - говорила про щось неважливе, щоб приховати свої емоції, свій цілковито розбитий стан. Щоб не здогадався, як в ту хвилину злилася на нього за брехню.