Розділ 20. Заповіт Адама

Новий статус дарує і нові випробування. Графиня Домбровська повсякчас помічала косуваті погляди перехожих на свою шановану персону. Заздрісні й оцінювальні – від панянок, захоплені та зацікавлені – від чоловіків.

Теплий травень буяв різнобарвним вбранням містян, дзвінким сміхом дітлахів та насиченим галасом жвавих вулиць. Так хотілося прогулятися тими вузькими вуличками. Тому й вийшли з карети та йшли пішки неквапливо, лагідним сонцем насолоджувавшись.

Спершу мали вирішити справи у банку. Аглая навіть не пропонувала, щоб завіз її до сестри. Адже пам’яталася та підслухана розмова братів, коли говорив Адам про якогось барона Крісовського та добренький куш. Тож і не заперечувала, як чоловік повідомив, що спочатку завітають разом у банк. Бо ж хотілося дізнатися, за що саме і яку суму отримає цей барон.

У банку зустрічали Домбровських як дорогих гостей. Завели подружжя в окремий кабінет із вишуканою обставою, запропонували частування. Сума, яку переводив Адам на рахунок  Ґеорґа Крісовського була непомірно великою. Аглая аж округлила у здивуванні свої глибокі очі, коли почула про які величезні гроші йдеться.

- Не хвилюйся, кохана, - поблажливо мовив Адам. – Не останні гроші віддаю. Батько залишив мені доволі великий спадок. А цю винагороду я обіцяв барону.

Помітивши німе запитання в очах дружини, Адам вирішив прояснити трохи ситуацію:

- Барон  Ґеорґ Крісовський – давній друг мого батька. Саме він супроводжує Едду до нас у маєток. Це, так би мовити, оплата дружніх послуг.

Згадалося Аглаї, як розповідав Касій про Едду, що вона жила якийсь час у цього барона. Цікаво, а він супроводжує дівчину звідки? З якоїсь подорожі далекої? І де була увесь цей час остров’янка після смерті графа Едуарда?

Аглая навіть не уявляла, в кого можна все це розпитати, хіба що в Адама. А її чоловік, не здогадуючись про сумбурні думки дружини, зненацька вчинив дещо зовсім не очікуване.

Чи похизуватися хотів перед нею, чи запевнити Аглаю, що безбідне існування їм дійсно не світить, проте Адам попросив оголосити всю суму, якою на цей момент володіє. Це були страшенно великі гроші. Шокована Аглая просто не знала, як реагувати на таку новину. Зрозуміло було, що за багатого нареченого виходить заміж, але не очікувала, що він володіє аж такими статками. Опустила очі та зніяковіло розгладжувала складки на своїй сірій непоказній сукні.

Адам же мав намір здивувати її ще більше.

Поряд із банком була нотаріальна контора, куди граф запропонував завітати.

- Кохана, ми ще маємо зайти до нотаріуса. Маю для тебе невеликий сюрприз, - загадково так промовив її незбагненний чоловік.

Нотаріус Крістофер, статечний сивий дядечко, був давнім другом сім’ї, тож Домбровських зустрів ще гостинніше, ніж у банку.  А після світських балачок та чаювання перейшли до справи.

- Я б хотів скласти заповіт у разі, якщо зі мною щось станеться, - сказав неочікувано Адам.

- Але ж, Адаме, що може трапитися? – здивувався Крістофер. – Ти здоровий молодий чоловік. Тобі жити не менш як років сто.

І засміявся зі свого вдалого, на його думку, жарту.

- Однак із моєю сім’єю трапився нещасний випадок. Тож я хочу убезпечити свою дружину та наших майбутніх дітей. У разі моєї підтвердженої смерті чи…кхм… раптового зникнення все моє майно та гроші, усі статки, які залишив мені батько, мають дістатися лише Аглаї, а не комусь іншому.

Аглая просто дар мови втратила від несподіванки. Роззявила неетично рота і вирячилася на усміхненого Адама.

- Адаме…Хіба ж це доцільно…Я навіть не знаю, - слів не змогла дібрати.

Проте він був непохитний. Заповіт склали, усі юридичні нюанси узгодили. І задоволений Адам та спантеличена Аглая вирушили гостювати до Анни.

Дім сестер знаходився на передмісті, тож довелося їхати каретою.

- Нащо ти зробив це, Адаме? – спитала все ж таки графиня.

- Бо я хочу, щоб ти була у безпеці й достатку, якщо зі мною щось трапиться, - відповів так абсолютно спокійно.

- Що може з тобою трапитися? Ти говориш якимись загадками. Це насторожує мене, - дорікнула йому.

- Коли приїде Едда має дещо відбутися. Я не знаю, чи все пройде успішно. Тому й пішов на такий крок, - говорив знову загадково, та зрозуміла Аглая про що він.  

Тобто ритуал може не лише зняти прокляття, а й нашкодити. Їй навіть стало тривожно за чоловіка. А він нахилився до неї попри тряску та торохкотіння коліс по кам’яній брущатці та прошепотів:

- Я кохаю тебе, Аглає! Я справді хочу зробити тебе щасливою. Навіть якщо доля жорстоко познущається з нас і ти мене втратиш, я прагну, щоб ти не знала якихось негараздів чи поневірянь, - і темні очі його випромінювали лише ніжність та непохитну любов.

Аглая не знала, що відповісти. Вона була зворушена таким вчинком та розгублена водночас. Адже тепер варто було сумніватися у чесності Касія. Якби Адам задумав щось лихе супроти своєї дружини, він навряд чи складав би заповіт на її користь. Це було нелогічно. Найімовірніше, Касій, не отримавши навіть якоїсь частини спадку після смерті графа Едуарда, тепер казиться і намовляє на брата.

Аглая не розуміла цю неприязність та недовіру між братами. Можливо, навіть якесь суперництво було між ними, або ж змагання в минулому за серце цієї ж самої Клотильди. У такому разі їй варто остерігатися Касія, і, звісно, не шукати із ним зустрічей.