Розділ 2. Загадка сім'ї Адама

Анна та Аглая, доньки відставного генерала Кайдановського, дійсно були немісцевими. З батьком їхнім, на жаль, під згубним впливом оковитої трапився нещасний смертельний випадок, та залишив генерал двох прекрасних донечок сиротами.

Проте Анна вже була повнолітньою і характер мала батьківський, впертий та настирний. Дівчина привела до ладу їхній невеликий будиночок на передмісті, добре опікувалася молодшою сімнадцятирічною сестрою. Пощастило, що залишилися в батька якісь цінні речі, які можна було продавати. Та й уроки музики давала Анна, адже мала чудовий музикальний слух.

А через рік усміхнулася їм доля. Прийшла звістка про те, що далека їхня родичка, батькова тітка по материнській лінії, померла й залишила дівчатам у спадок доволі непогану садибу, ще й з пишним фруктовим садом, але за триста кілометрів від їхнього теперішнього перебування. Та генеральські доньки змалечку звикли до частих переїздів та нових місць. Тож, навіть не роздумуючи, вирушили дівчата приймати у спадок нові володіння. Занедбана трохи була та садиба старої графині, але ж якось із божою поміччю справлялися. Скромно жили, проте бали інколи відвідували.

А на одному з таких балів і познайомилися дівчата з графом Домбровським. Йому відразу до душі припала Аглая, навіть не приховував своєї симпатії. Місяць знайомства, три візити, один спільний пікнік – і Адам зробив Аглаї пропозицію, спитавши дозволу перед цим, зрозуміло, в Анни.

Анна дуже сестру любила й відчувала за неї величезну відповідальність. Тож коли кравчиня натякнула на якусь там незрозумілу історію, покриту загадковістю, це, звісно,  не могло не насторожити.

Відставивши порцелянову чашку зі смачним трав’яним напоєм, вона уважно подивилася на кравчиню.

- Так, ми ж лише три місяці живемо у цих краях. Тож місцеві чутки не всі знаємо.  А що розповідають про Адама Домбровського?

- Ні-ні, про графа зовсім ніяких поганих чуток. Навпаки, не бабій, поміркований, рідко й виїжджає зі свого величезного маєтку. Лише у справах та інколи на бали. А от батько його був диваком. Рід Домбровських відомий та багатий. Уже й не знав куди ці статки витрачати старий граф. Ну, як, не старий він був, у літах, однак доволі видний та красивий мужчина. Але ж любив подорожувати, в  експедиціях якихось постійно пропадав. Графиня Євлампія сама й дітей ростила. Але рік тому вони всі не повернулися із якоїсь подорожі: і граф Едуард, і графиня, і навіть їхній старший син Касій. Подейкують, що Адам хворів тоді сильно, тому й не поїхав з ними. А вони й не повернулися, тіла їхні не знайшли, похорону не було. Дивно так, що з ними трапилося і де саме вони загинули, ніхто не знає. Адам так страждав бідолашний. Я звідки то все знаю? Сукні ж усім поважним панянкам у нашому місті шию, тож такого наслухалася. Ох, вам і не передати, - і вправлялася ж кравчиня і шити, і одночасно розповідати. – Кажуть, Адам дуже сильно те потрясіння переживав, відлюдьком тривалий час був. Пів року взагалі з маєтку не виходив. А бали так і взагалі лише нещодавно почав відвідувати. Ох, стільки моїх клієнток на нього види мали. Але Ви, панянко Аглає, найкрасивіша й найспритніша від усіх. Отримати такого чоловіка – це велика удача.

Трохи насупилася Анна, збила своє накручене буклями чорне волосся. Поглянула незадоволено на балакучу майстриню і промовила:

- Моя сестра за ним не упадала. Він перший до неї залицятися почав. Навіть не знаю, чому ж так стрімко одружуватися забажав. Лише місяць як познайомилися.

- Охо-хо, панянко Анно, шлюб – діло нехитре. Сподобалася дівчина – треба брати. Я свого чоловіка двічі бачила перед весіллям, ледь знала його, а потім батьки нас і оженили. І нічого, в мирі та злагоді живемо.

Проте Анні цікаво було послухати про молодого графа, який дуже скоро мав стати їхнім близьким родичем. А молодшій сестрі й поготів.

- І що графське подружжя лише подорожами прославилося? – спитала Анна, примружуючи свої очі насиченого шоколадного кольору.

- Нікому достеменно не відомо, чим там граф Едуард займався. Кажуть, начебто колекціонував щось. Але де він тільки не бував! Говорять, що якийсь скарб знайшов на якомусь віддаленому острові, та то все чутки, адже ця родина й так завжди була несказанно багатою. Ще й скарб, - хмикнула кравчиня, сумніваючись. – Хоча, можливо, й знайшов. Гроші ж то завжди до грошей линуть.

Кравчиня тканину підібрала, стрічки для квітів обрали, але ж теревені жіночі ніяк не хотілося закінчувати.

- Ох, пан Адам сказав, щоб обирали найкращі тканини, найдорожчі стрічки та прикрашення. Усе, що Ви забажаєте, - усміхалася так улесливо до Аглаї, поглядала трохи із заздрістю. – Пощастило Вам, люба. Головне, що навіть не залицявся ні до кого. Скільки поважних пані хотіли звести його зі своїми дочками, але ж марно. А побачивши Вас, так ось відразу й одружитися захотів. Вірний, порядний. Ох, хороший чоловік, зовсім не має ніяких вад.

І стоячи в день свого весілля, біля зажуреної та трохи облупленої статуї німфи, також похнюплена Аглая згадувала той заздрісний погляд балакучої  кравчині. А хороший чоловік, зовсім без вад, врешті-решт згадав про молоду дружину та вийшов із будинку до неї.

Юна графиня взагалі не розуміла, як поводитися: образитися, мовчати, влаштувати скандал чи допитуватися, що ж там відбулося?

Однак підійшовши, Адам відразу правильно вчинив, винувато дивився своїми чорними бездонними очима, ніжно почав цілувати долоню дружини.