Розділ 1. Приїзд Аглаї

Юна графиня Домбровська почувалася найщасливішою. Розмірене рипіння каретних коліс звучало в унісон зі скаженим стукотом її закоханого серденька. Кидала сором’язливі погляди на свого відтепер законного чоловіка. Трохи нервово обмахувала віялом своє зарум’янене обличчя так, що золотаві пасма волосся, майстерно накручені служницею, грайливо розвивалися.

А статечний красень-граф повсякчас усміхався своїй вродливій дружині, поглядав красномовно на її доволі відкрите декольте й ніжно гладив тоненькі  пальці Аглаї.

Коли вже нарешті проїхали ковані ворота графського маєтку, Аглая зацікавлено визирала у вікно. Їй усе надзвичайно подобалося: і пишний сад, і буйні квіткові клумби, і величезний будинок графа.

У ейфорійному очікуванні приємних миттєвостей та довгого й щасливого подружнього життя перебували обоє. Граф вийшов з карети першим. Галантно допоміг вийти своїй дружині. Дворецький та слуги вже чекали на подвір’ї. Звернула увагу, що якісь похнюплені усі, очі ховають. Невже не раді появі молодої графині в маєтку?

Та не встиг граф навіть представити своїй дружині прислугу, адже почувся зсередини страшний гуркіт. Ніби щось трощили чи кидали в стінах будинку.

Поглянула злякано Аглая на свого чоловіка, а той, нічого не пояснюючи, миттєво кинувся в дім.

Графиня стояла розгублена. Збентежено м’явши свою весільну сукню із ніжно-молочної тафти, вона просто не знала, що ж робити. Непрохані сльози так невчасно забриніли в глибоких, мов озера, волошкових очах. Зціпила виразно окреслені рожеві губи.

От зовсім не так вона уявляла свій перший приїзд до маєтку Адама Домбровського. Зніяковіло відійшла трохи далі від будинку до мармурової статуї якоїсь оголеної німфи й прикривала оздобленим віялом своє миле обличчя від щедрого травневого сонця. І навіть не мала бажання першою підходити й давати вказівки тепер уже своїй прислузі. Хоча зметикував сивобородий дворецький, що варто б занести речі графині хоча б на ґанок. Дав наказ прислужникам, двом молодим довготелесим хлопцям. Слуги почали відв’язувати від карети та переносити до входу дорожні валізи Аглаї.

А до новоприбулої господині нарешті підійшов дворецький та низько вклонився:

- Вибачте, пані, за цю неочікувану…несподівану…хм… - запинався бідолашний, очі навіть опустив. – До Ваших послуг дворецький Митридонт. Готовий вислухати Ваші розпорядження та побажання.

- Я б хотіла знати, що там відбувається? – спитала трохи із дрижанням в голосі Аглая.

- Шановна пані Аглає, я боюся, що не маю права Вам доповідати. Хай краще пан Адам Вам розповість те, що вважає за потрібне, - і знову низько вклонився.

Насупилася Аглая. Що ж це за таємниці такі з першого дня її заміжжя?

Потім Митридонт представив своїй господині усю челядь. Якось небагато прислуги було в графа для обслуговування такого величезного маєтку. Кухарка, садівник, дві служниці, двоє прислужників і конюх.

Аглая навіть не запам’ятала як їх звуть, бо слухала неуважно й повсякчас озиралася на широкі масивні вхідні двері. Начебто припинився той гуркіт у домі. Чекала, що чоловік вийде та пояснить цю оказію. Хто ж там може бути?

Якийсь буйний родич, можливо, захмелілий друг чи домашня тварина? Але ж зі значною силою! Бо меблі там переверталися чи що?

І так недоречно згадалася світська бесіда  у знаної на все місто кравчині, де шили весільну сукню Аглаї.

Було це за місяць до весілля.

Стояла тендітна красуня в оточенні великих дзеркал. Приміряла кравчиня різні відтінки шелесткої тафти, шовковистого атласу, невагомої парчі, щоб підібрати вдалу колірну гаму, вигідно окреслити звабливі форми стрункої дівочої фігури.

А під час примірки йшлося, звісно, про нареченого.

- Ох, як Вам пощастило, панянко Аглає! Такий красень граф Домбровський, ще й багатий несказанно, - торохтіла невгамовна майстриня.

Метушилася кругами енергійно навколо нареченої попри свою доволі огрядну статуру.

- Їхня матінка, шанована графиня Євлампія, у мене, бувало, постійно замовляла сукні. Ох, хороша була графиня, добра, - і хвилин десять-п’ятнадцять розповідала про чесноти померлої Євлампії Домбровської.

Аж поки неочікувано не випалила:

- Дивно якось загинули вони з графом Домбровським. Страшна трагедія. Ох, скільки пересудів було десь рік тому. А, ви ж, шановні панночки, не місцеві! - згадала кравчиня і подивилася на Аглаю та сестру її Анну в передчутті солодкого жіночого пліткування. – Історія ця така загадкова.