Глава 22

-Я. Несподівана зустріч, правда? – промовив чоловік.
- Для мене так. А ось те, що Ви здивовані – не дуже схоже.
- Ну що ж, не буду з тобою сперечатися, Дарієт. Для мене це, справді, не являється несподіванкою.
- Мене звуть не так! І, чомусь, мені здається, що Ви і про це знаєте. 
- Справді знаю, Дар'є. 
- Що Ви тут робите, лорде Тамієре? І де Артон Гольдмінд? Що ви з ним зробили? - відійшовши від першого шоку, вирішила у нього запитати.
- Артон має з'явитися з хвилини на хвилину.
- Ви не відповіли на перше моє запитання, лорде Таміере!
- Теж чекаю на Артона - незворушно так, відповів він.
- Навіщо? Що у Вас може бути із ним спільного? - здивовано сказала я.
- О… Нас із ним пов'язує давня дружба. Як ти думаєш, яким чином я ще міг роздобути для свого саду добрива зі світу ельфів чи бірюзове охоронне каміння для агатового кільця заклинань? Контрабанда будь-яких магічних речовин була б просто не здійсненна, якби не Артон.
Не може такого бути! Нізащо не повірю в те, що «Ворчун» може виявитися зрадником. З іншого боку, яким чином лорд Тамієр дізнався про моє справжнє ім'я? І, якщо припустити думку, що лорд має рацію, виникає питання: «Навіщо Артону це було потрібно?».
- Чому Ви дозволили мені вкрасти агатове кільце? Ви ж і про це знали – я права?
- Безперечно. Це було так потішно спостерігати, як ти спочатку на балу зображала племінницю Емілії Ферейз, а потім працювала в моєму саду, присипаючи попелом троянди. Це було такою наївністю з боку СМР  вважати ніби я міг допустити, щоб у мене з-під носа викрали агатове кільце заклинань. Адже погодься, Дар'є, мене тоді дуже вчасно не виявилося вдома – чи не так?
- Навіщо Ви це зробили? - намагаючись докопатися до істини, спитала я.
- Про це мене попросив Артон. Ми уклали з ним тоді угоду: я вдаю, що не помічаю, як ти крадеш у мене кільце, а він допомагає мені отримати Першоджерело зі світу драконів – найсильнішу магічну субстанцію. Використовуючи силу джерела, я матиму можливість застосовувати його магію у своїх цілях.
- І де ж це Першоджерело? – цікавлюся я, а сама думаю над тим, що час уже повертатися у замок. Тільки ось навряд чи мені дадуть спокійно це зробити.
- А ти сама не здогадуєшся?
- Ні, лорде Тамієре. Гадки не маю.
- Першоджерело – це ти, Дар'є.
Спочатку я не відразу зрозуміла, що він мав на увазі, а коли до мене дійшла суть сказаного, я не витримала і розсміялася. А про себе відмітила, що останнім часом я стала часто так реагувати на стресові ситуації.
Але далі сталося те, що змусило мене заспокоїтись: із дзеркала, на яке я раніше не звернула своєї уваги, з'явився Артон Гольдмінд. Хоча, наскільки мені відомо, у світ драконів люди і магічні істоти (всі, окрім драконів) можуть потрапити лише міжпортальним поїздом. Може Артону все-таки вдалося створити універсальний засіб для міжпортального переміщення? А ще питання: звідки тут дзеркало? Адже їх всього одинадцять і у світі драконів воно знаходиться в палаці Мирака і ним користуються лише дракони.
- Ну що, друже мій, ти, як завжди, мав рацію: вона дійсно Першоджерело. Ось тільки Дар'я мені не вірить. – звернувся лорд Тамієр до Артона.
- Нічого, коли вона вперше потрапила до Головної контори СМР, то теж не вірила тоді, що це був не сон. – відповів гном.
- Артоне, невже це правда?! Ви справді з ним заразом? - все ще сподіваючись, що це частина якоїсь спецоперації, сказала я.
- Бачу, тебе це дивує, Бунтарко?
- Ви ще питаєте?! - зніяковіло вимовила я.
- А що тебе, власне, дивує? - незворушно спитав Артон.
– Як Ви могли піти на зраду? А я думала, що Ви дійсно хочете створити універсальний засіб для міжпортального переміщення, щоб допомогти всім магічним істотам.
- Всім магічним істотам?! - злісно кинув гном і додав. - Кого ти маєш на увазі, Бунтарко? Цих неотесаних шукачів – перевертнів? Або пихатих і самозакоханих ельфів? Неприступних відьом чи вінценосних драконів? Кого? Адже ніхто з них так і не вірив, що я створю цей засіб.
– Я вірила! - в запалі вимовила я.
- Так, ти вірила. Але ти пам'ятаєш, що я тобі сказав перед тим, як ти вирушала у світ гномів?
- Пам'ятаю. Ви тоді сказали, що гноми дуже азартні, хитрі та завжди думають насамперед про свою вигоду.
– Саме так! Отже, все чесно.
- Нічого не чесно! – обурилася я.
Але, розуміючи, що продовжувати цю дискусію, схоже, безглуздо, вирішила поставити питання, яке мене бентежило:
- Що лорд Тамієр мав на увазі, коли сказав, що я Першоджерело?
- Аааа... Вже не сумніваєшся в цьому? – з іронією в голосі запитав Артон.
- Не сумніватись і бути у чомусь впевненим – це дві великі різниці! - повернула я йому його ж слова, які він сказав мені під час нашої з ним другої зустрічі в Головній конторі СМР.
І, схоже, він теж про це не забув, бо подивився на мене поглядом, яким вчитель дивиться на учня, що перевершив його майстерність.
- Я все-таки не помилився в тобі тоді, Бунтарко. Ми могли б багато чого досягти разом...,- почав було Артон, але побачивши мій нетерплячий погляд, повернувся до теми, яка цікавить мене. - Ти, справді, Першоджерело світу драконів - найсильніша магічна субстанція. Саме з неї все почалося. Ти не дарма маєш аметистовий колір очей. Якщо ти встигла помітити у цьому світі багато що має такий колір: гори, що оточують палац, квітуча Ларакойла і це далеко не все… До речі, Ларакойла зацвіла саме завдяки твоїй появі в цьому світі, а не тому, що ти є істинною парою спадкоємця панівної династії драконів. Сьогоднішня твоя поява в цьому покинутому храмі відновила магічні баланси і тепер можна без перешкод подорожувати між усіма світами, як і раніше. Я, до речі, щойно спробував це зробити, скориставшись цим дзеркалом-порталом, про яке всі давно забули. І вже побував у всіх п'яти світах.
- Але ж я звичайна людина. Яким чином я можу бути Першоджерелом світу драконів? - перебуваючи в шоці, запитала я.
- Після завершення багатовікової війни між п'ятьма магічними світами було ухвалено рішення тимчасово закрити кордони для відновлення магічних балансів. Для цього потрібно було перенести кудись Першоджерело і Хранитель цієї найсильнішої магічної субстанції тоді, мабуть, вирішив перенести її в людський світ і помістити його в людину. Як він це зробив і чому вибрав саме тебе - я не знаю. Він зберігав цю таємницю, так нікому і не відкривши її до самої своєї смерті, знаючи, що ти все одно сюди повернешся. Ти, як і те аметистове каміння, яке ти використала для того, щоб вкрасти агатове кільце у лорда Тамієра, рано чи пізно мала повернутися в світ драконів, туди, звідки походить Першоджерело. І так буде завжди: у який би світ ти не потрапляла, ти все одно захочеш повернутися сюди. Те, що ти Першоджерело я, між іншим, одразу зрозумів, як тільки дослідив твою кров. А ці дурні з СМР так і не здогадувалися про це до останнього. Тоді ж я придумав, як можна це використи. З огляду на те, що твоя кров здатна впливати на речовини всіх магічних світів, а значить і на самих магічних істот, я розробив формулу еліксиру, завдяки якому можна з будь-якої магічної істоти створити істинну пару кого завгодно.
- Навіщо вам це потрібно?! - здивовано запитала я, але в цей момент мене ніби осяяло!
 - Емілія Ферейз..., - майже пошепки промовила я. - Ви хочете зробити її своєю істинною парою. Ось навіщо це Вам потрібно. - вже абсолютно впевнено закінчила я.
- Так, все це я почав заради неї. Але цей засіб здатний на більше…
- Завдяки йому ми зможемо об'єднувати в істинні пари наших союзників і представників панівної еліти всіх п'яти світів, таким чином впливаючи на їх рішення у потрібний для нас бік, - вже передчуваючи свою владу над усіма магічними істотами, з урочистістю промовив лорд Тамієр і додав. - До речі, Артоне, вже настав час починати приготування до ритуалів, поки сюди не увірвався розлючений Мирак і всі службовці міжпортальної розвідки.
- Емілія Ферейз ніколи вам цього не пробачить, Артоне! - вигукнула я, звертаючись до гнома.
- Мені не потрібне її прощення, як і її кохання. Я надто довго цього чекав. Тепер вона буде поруч зі мною. Захоче вона того чи ні! – ніби в агонії промовив гном.
Сказавши це, він підійшов до п'яти п'єдесталів, чотири з яких накриті чорними накидками. Коли він скинув накидки, то я побачила, що на кожному з них лежать предмети, роздобуті мною в магічних світах під час спецоперацій: Кубок Олімпіади гномів, Агатове кільце заклинань, Амулет місячних птахів і Невідцвітне кольє ельфійської Богині Шейни. До речі,  схоже на те, що кольє не в захваті від того, що його помістили в замкнутий простір прозорої колби. І, барабанячи пелюстками по її стінці, воно явно дає це зрозуміти, але ні Артон, ні Тамієр цього не помічають. Для кого призначений п'ятий п'єдестал я, здається, здогадуюсь...
Ніби прочитавши мої думки, лорд Тамієр підійшов до мене і, взявши за руку, почав вести в бік порожнього п'єдесталу. Я, звичайно, упиралася, як могла, але тягатися з його силою було безглуздо. Усадивши мене на п'ятий п'єдестал, він так і залишився стояти біля мене, щоб я не втекла.
- Поки Емілія не з'явилася, почнемо з тебе, Тамієре, - промовив гном і підійшов до п'єдесталу на якому лежить агатове кільце заклинань.
Нахилившись Артон дістав з-за п'єдесталу величезну книгу і я, здається, починаю здогадуватися, що то за фоліант...
- Це що Книга заклинань? - запитую я, вже заздалегідь знаючи відповідь.
- Вона сама! Завдяки їй я, нарешті, отримаю магічні здібності. - підтвердив мій здогад лорд Тамієр.
 І найстрашніше, що це правда. Якщо мати агатове кільце для заклинань, то активувати його можна саме завдяки цій книзі. І тоді людина, яка немає магії, буде нею наділена. Страшно навіть подумати з якою метою Тамієр планує потім її використовувати.
Заглибившись у ці роздуми, я краєм ока помітила, як у колбі, в якій заточили кольє Шейни Раад, щось відбувається. Рослина змінила колір із зеленого на отруйно-помаранчевий і зараз повільно збільшується у розмірах. Ніколи раніше не думала, що хвалитиму цю шкоду, але те, що зараз робить улюбленець ельфійської богині, може спрацювати. Якщо рослина збільшиться до величезних розмірів, то колба має тріснути і назовні вирветься: той самий різкий квітковий аромат, який колись приспав половину багатоповерхівки, в якій я живу. Тепер найголовніше відволікати цих двох зловмисників, щоб вони не помітили змін, що відбуваються з кольє.
- Як же ви змусите випити Емілію цей еліксир? Вона все таки відьма і зможе за себе постояти! - запитала я, намагаючись відволікти Артона.
- Про це я подбав заздалегідь і ти мені, до речі, у цьому допомогла. – самовдоволено промовив Артон.
- Я?! - абсолютно щиро здивувавшись, промовила я.
- Ти, ти, Бунтарко. Пам'ятаєш, я просив тебе передати Емілії статуетку у вигляді птаха?
- Пам'ятаю.
- Так от, то був не звичайний сувенір. Усі статуетки, які від мене передавали Емілії – це артефакти навіювання. Поки ці птахи перебували у світі відьом у її кабінеті, вони своїм співом, на підсвідомому рівні вселяли їй думку, що коли вона наступного разу почує такий самий спів, то повинна йти за ним. Саме тому, ми чекаємо її тут з хвилини на хвилину…
І, в підтвердження його слів, у зал спочатку впурхнула співаюча пташка, точнісінько схожа на ту, що привела сюди мене, а слідом за нею увійшла Емілія Ферейз. Вона, як сновида, слідує за пірнатою, а її очі немов затягнуті пеленою. Пташка сіла на палець Артона й Емілія слухняно зупинилася біля нього. Гном дбайливо посадив відьму на лаву і продовжив свої приготування.
- Еміліє! Еміліє! Ви чуєте мене? - почала я їй кричати, не маючи сил бачити її в такому безвольному стані.
Лорд Тамієр утримуючи мене за плечі, нетерпляче промовив:
- Артоне, пропоную змінити наші плани та спочатку зробити Дар'ю моєю істинною парою. Вона одразу стане слухняною і не відволікатиме тебе, а потім уже проведемо ритуал із кільцем заклинань.
- У мене вже є істинна пара! - вигукнула я в розпачі, намагаючись прибрати з себе ненависні руки лорда.
- Істинна пара?! - зневажливо кинув Артон і розсміявся таким зловісним сміхом, що в мене мурашки по шкірі пробігли.
Вдосталь насміявшись, Артон вже спокійно промовив:
- А чи знаєш ти, Бунтарко, що Мирак вважає тебе зрадницею?
- Що? - хриплим від хвилювання голосом, насилу вимовила я.
- Так, так. Керівництво СМР вже давно здогадувалося, що я граю за своїми правилами та у своїх інтересах, але мені завжди вдавалося їх перехитрити. Але після вдало проведеної тобою спецоперації у світі відьом вони знову щось запідозрили, а заразом почали сумніватися й у твоїй відданості. Все тому, що ти перша, хто примудрився виконати всі спецзавдання, які я розробив.
- Не може такого бути. - хитаючи головою, тихо промовила я.
- Заради справедливості, треба сказати, що вони й самі до останнього сподівалися на те, що ти в цьому не замішана. Навіть перевіряли тебе на правдивість через начальника відділу внутрішньої безпеки. Пам'ятаєш, як ти носила Дернеру Арвіду особистий лист?
- Пам'ятаю.
- До нього ще була приписка: "Ні за яких обставин не читати текст послання!" Так ось, це була докладна на тебе. Причому послання було запечатане особливим заклинанням, якби ти навіть його зламала, то текст записки відразу змінився б. Але, навіть коли вони переконалися, що ти не читала секретне послання, все одно вони продовжували тебе підозрювати. При цьому керівництво СМР дуже не хотіло втратити такого талановитого розвідника, як ти. І ось тоді в гру вступив Мирак. Адже, як ти думаєш, чому сам спадкоємець престолу світу драконів з'явився у людському світі? Щоб особисто подивитися на тебе і перевірити твердість твоїх переконань. Але все змінилося після того, як Мирак відчув у тобі свою істинну пару. Після цього, навіть якби ти справді опинилася зі мною заодно, тобі б жодна кара за це не загрожувала. Але все-таки тебе вирішили усунути від участі у спецопераціях та від спілкування зі мною. Хоча тобі, напевно, все це піднесли трохи по-іншому, я правий? – з іронією запитав Артон.
Я слухала Артона, а в мене перед очима, наче кадри з кінофільму виринали всі ці події. Відповісти гному на його запитання, я так нічого і не змогла.
- Мовчиш? Можеш нічого мені не говорити, я добре все це знаю. Всі їхні хитрощі, вивороти і це все робиться заради Високої місії – служби у міжпортальній розвідці.
Я так заглибилася у свої спогади, що не помітила, як лорд Тамієр вже підносить до моїх губ кубок з еліксиром, випивши який, я назавжди стану його безвільною і слухняною істинною парою. Я активно замотала головою, намагаючись відвернутися від чаші зі згубним напоєм. Якраз у цей момент по залі прокотилася гучна луна трісаючого скла, а з ув'язнення назовні вислизнуло  невідцвітне кольє ельфійської Богині Шейни Раад. Його отруйно-оранжеве листя моментально почало поширювати по залі отруйний квітковий запах. 
Ніколи не подумала б, що з радістю вдихну цей аромат. Лорд Тамієр і Артон навряд чи розділили б мою думку. Але на щастя я їх думки з цього приводу не дізнаюсь, тому що вони мирно сплять. Емілія теж заснула. 
Що робити далі – гадки не маю. Залишити Емілію одну з цими змовниками я не можу. У результаті я підійшла до книги заклинань, сподіваючись знайти там підказку, як розбудити тільки її. Але прогорнувши буквально кілька сторінок, я почула шум за дверима. І вже менш ніж за хвилину до зали увірвалися: Мирак, Дернер і Вернер Арвід, Ігор, кілька перевертнів з Північної зграї, Енталь Сейнн і навіть сама Богиня Шейна Раад.
Усі, крім Богині, тримають біля лиця гілочки якоїсь рослини, вдихаючи її аромат. Напевно, вона перебиває їдкий запах, що розповсюджується улюбленцем ельфійської богині. 
"Диво рослина", побачивши свою господиню, відразу ж заметушилося, намагаючись повернути свій первісний образ. Всі  одразу розосередилися і кожен зайнявся своєю справою: Вернер Арвід - кинувся до сплячої Емілії і, піднявши на руки, виніс її із зали; перевертні, у супроводі Дернера Арвіда винесли все ще сплячих Артона і лорда Тамієра. Щойно кольє зменьшилось до розмірів при яких змогло поміститися на шиї у Шейни – вони з Енталем теж залишили зал.
Весь цей час, я спостерігала за тим, що відбувається, немов скам'янівши. Але при цьому відчувала на собі палкий погляд Мирака, який він не спускав з мене від того моменту, як опинився в цій залі.
- З тобою все гаразд? - запитує він, як тільки ми залишилися з ним наодинці.
– Ні.
- Вони зробили тобі боляче? – намагаючись підійти до мене ближче, стурбовано промовив Мирак.
- Ні. Це зробили не вони. - відступаючи на крок, сказала я, даючи зрозуміти, що не хочу, щоб він до мене наближався. 
- Я знаю, що мав би сам усе тобі розповісти. Найменше хотілося, щоб ти дізналася про все від Гольдмінда.
- Про що це, про все? Звідки ти знаєш, що мені казав Артон? І, як ви, взагалі, довідалися, що я тут?
Коли ставила це питання, мій погляд зачепився за виріз його накидки, де на ланцюжку бовтається такий самий кулон, як той, що мені подарував Мирак, тільки червоного кольору. Мене ніби обдали холодною водою. Це ж кулони-маячки – артефакти відстеження! Той, у кого червоний кулон, знає де знаходиться той, у кого фіолетовий, і навіть може чути все, що відбувається навколо нього. А головне, я читала про ці кулони в посібнику для агентів-початківців СМР. Проте, коли Мирак подарував мені один з цих кулонів, я навіть не згадала про те, що це магічний артефакт, а не проста прикраса. Все-таки почуття, справді, засліплюють. 
- Ти стежив за мною! І прослуховував! - з докором сказала я і додала. - Тоді ти чув все, що тут говорилося. Тобі є, що додати до вже сказаного?
- Хочу, щоб ти знала: я налаштував свій камінь так, що він мав просигналізувати лише тоді, коли тобі загрожуватиме небезпека. І мій кулон спрацював сьогодні вночі. Я не прослуховував тебе постійно.
- Значить це все-таки правда: ти вважав мене зрадницею. - надломленим голосом промовила я.
Я все-таки до останнього сподівалась, що Артон намагався задурити мені голову. Проте зараз, коли Мирак підтвердив усе сам, в мене виникло почуття апатії.
- З того моменту, як я дізнався, що ти моя істинна пара, це перестало для мене щось означати. - все ще не наважуючись підійти до мене промовив він.
-  Але це багато значить для мене! - уже ледве стримуючи себе, вимовила я і запитала. - Коли ж ти збирався мені все це розповісти? Чи ти взагалі не планував цього робити?
- Я хотів, щоб ти спершу дала свою згоду стати моєю дружиною. І повторюся: тоді для мене це вже не було важливо.
- І ти готовий був жити зі мною, підозрюючи мене у зраді?
- Знаєш, Дар'є, я раніше теж засуджував свого старшого брата. Не розумів навіщо він утримував Кару, знаючи, що він для неї справжня пара лише наполовину, і що вона не любить його. Але зараз, коли я зустрів тебе і сам відчув, що таке мати свою істинну пару, тепер я ще менше розумію Мірада. Як він тоді все-таки зміг відпустити Кару? І, як стільки років живе без неї? 
- Ну що ж, тепер у тебе буде можливість відчути це на собі…- дивлячись йому в очі, промовила.
- Що ти маєш на увазі? – стрепенувшись, спитав Мирак. 
- Те, що не залишусь тут. І не хочу більше мати жодного стосунку ні до тебе, ні до Служби міжпортальної розвідки.
- Ти не зможеш надовго залишити світ драконів! Артон казав правду: ти – Першоджерело і тебе весь час тягтиме сюди. Ти ніяк не зможеш на це вплинути – це вище за твої сили. Ти собі навіть не уявляєш на які муки приречеш себе! 
Все це Мирак сказав голосом, пронизаним непідробною тривогою. І, що найстрашніше – це досі зачіпає мене. Всупереч тому, що я щойно дізналася про нього.
- Нічого, я впораюся. Тебе це більше не повинно хвилювати. - спробувала сказати я якомога твердішим голосом.
- Це не може мене не хвилювати, Дар'є! Ти – моя істинна пара і так буде завжди! – таки підійшовши до мене і утримуючи за плечі, сказав Мирак. 
Від його дотику мені стало набагато легше ніби весь тягар сьогоднішньої ночі впав з моїх плечей. Так хочеться притулитись до нього і забути про все. Мирак, відчувши моє вагання, сильно обійняв, поклавши мою голову собі на плече. А я відчуваю, що ще секунда в його обіймах і я йому все пробачу. Але тоді це вже буду не я.
- Ні!- вимовила я, рішуче відсторонившись і продовжила. - Я не можу бути з тим, хто не здатний довіряти мені просто так без жодних артефактів та детекторів брехні. Все це не для мене. Прощавай, Мираку. І прошу тебе: не турбуй мене більше ніколи.
Останнє, що я пам'ятаю перед тим, як відстебнула брошку-камею: його аметистові очі, які ніби намагалися змусити мене не зникати зі світу драконів.