Глава 20

Відведені для мене апартаменти нагадують люксовий номер у дорогому східному готелі: підлога вкрита м'якими килимами, ліжко прикрашене повітряним балдахіном, а на ньому розкидано безліч різнокольорових подушок, загубившись серед яких, я моментально провалилася в сон.
Скільки я проспала - не знаю. Але тільки-но прокинулася, мені відразу ж принесли вечерю, а після цього дві служниці допомагали мені готуватися до балу. Згадавши нашу з Мираком останню розмову й обмірковуючи його пропозицію, я почала неабияк нервувати. Ці почуття загострились ще більше, коли я побачила сукню, яку мені доведеться одягнути...
Розкішне біле плаття, про яке тільки може мріяти будь-яка наречена, шокувало мене. Мабуть, тому, що вдягаючи його, мене не залишало почуття ніби я вже дала згоду Мираку стати його дружиною. Так, як сьогодні бал-маскарад, до сукні додається: обруч на голову з вуаллю, що закриває верхню частину обличчя.
Коли я була повністю готова, двоє охоронників привели мене до дверей, за якими урочистість вже почалася. Переступивши поріг зали, я відразу усвідомила, що організований мною новорічний фентезі-корпоратив – це дитячий лепіт у порівнянні з тим, що відкрилося моєму погляду...
Організована відьмами магічна ілюзія, не йде в жодне порівняння з лазерним шоу, яке замовила я. Під стелею спочатку з'явилися струмені водоспаду і здавалося, що вони ось-ось впадуть гостям прямо на голови, але, долетівши до середини зали, краплі води розвіялися і перетворилися на туман. Коли туман розвіявся під склепінням стелі розігралася стихія вогню: зверху розпускалися полум'яні квіти, літали вогняні метелики, а під кінець відьомського шоу, бальний зал висвітлили спалахи різнокольорового салюту.
Після відьом свою майстерність показали ельфи: в один момент бальний зал перетворився на чарівний ліс із загадковими рослинами, що світяться і незвичайними тваринами.
Потім настала черга гномів. І, хоч вони не мають магічних здібностей, але створені ними артефакти з каміннями-самоцвітами показали просто незабутню світлову ілюзію. А ще гноми привезли на бал свій знаменитий ель. І схоже, що цей напій цінується у всіх магічних світах без винятку. Бо майже всі гості із задоволенням його куштували, а деякі й по кілька разів. Після цього атмосфера відразу стала більш невимушеною, а магічні істоти продовжили демонструвати одна одній свої вміння, але вже в більш екстремальному форматі. У мене склалося враження, ніби я на конкурсі незвичайних талантів.
Сама ж я не наважилася знову скуштувати ель, хоча досі пам'ятаю його незвичайний смак. Озираючись по сторонах у пошуках, власне, господаря цієї урочистості, мій погляд наткнувся на одну пару,  що в цей момент танцювала.  Партнери виділяються із загальної атмосфери тим, що ніби не помічають того божевілля, яке зараз твориться навколо них.
Не дивлячись на те, що обличчя чоловіка приховує маска. Я відразу ж впізнала в цьому високому та статному чоловікові Голову Служби міжпортальної розвідки.  І, звичайно, сукня такого оригінального крою, з ще більш оригінальним капелюшком, може бути тільки в Емілії Ферейз. Побачивши їх поряд, у мене не залишилося і краплі сумнівів, що між ними щось є. І це щось триває вже дуже давно.
Ех, бідний Артон Гольдмінд! Йому явно не варто було сподіватися на взаємність з боку Емілії. Не пощастило йому з особистим життям. А головне не зрозуміло, що в результаті з його науковою розробкою - знадобляться його ідеї чи ні?
Якраз у момент, коли я над усім цим роздумувала, помітила на іншому кінці зали маленького чоловічка, який, як і я, застигши, дивиться на Вернера та Емілію, що танцюють. Не склало величезних труднощів, впізнати в цьому гномі Артона. І нехай я не настільки добре його знаю, і не бачу зараз виразу обличчя «Ворчуна» за маскою, але його плечі, що поникли, мені багато про що говорять. Він довго спостерігав за закоханими ніби навмисне мучив себе. Лише, коли танець закінчився, Артон покинув бальну залу. Я проводжала його поглядом до дверей зі щемним серцем. Якось непомітно для самої себе я перейнялася глибокою симпатією до цієї маленької людини. 
- Не можеш розслабитись на святі, навіть, якщо не ти його організувала? - почула я глузливий голос за спиною.
Обернувшись, я завмерла від подиву. Попри те, що одразу дізналася, кому він належить. Розглянувши Ігоря зблизька, остаточно переконалася – йому ідеально підходить роль перевертня-вовка. Риси його обличчя злегка загострилися і набули хижого виразу, але від цього він став ще привабливішим.
- Та ось, порівнюю цей захід із нашим новорічним корпоративом і розумію, що я тоді явно не допрацювала. 
Ігор галантно вклонився і, запропонувавши мені свою руку, промовив:
- Потанцюємо?
Я кивнула на знак згоди й вже за кілька хвилин ми закружляли з ним по залі.
- А ось мій інформатор повідомив, що новорічне свято, організоване тобою – найкраще з тих, що колись були проведені у нас в агентстві.
- Цікаво, як твій інформатор може про це знати, якщо більшу частину свята він пропустив? - не в змозі стримати посмішку, вимовила я.
Річ у тому, що Леонід (той, який є охоронцем на прохідній та за сумісництвом інформатором Ігоря) почав відзначати свято дуже інтенсивно і до моменту, коли гості тільки допивали аперитив, Льоня вже мирно спав у костюмі гнома на пеньку в районі фотозони, на якій було зображено казковий ліс.
Ігор, мабуть, теж про це знає, бо пустотливо посміхнувся мені у відповідь.
- Іноді, щоб скласти свою думку про щось або про когось, достатньо й кількох хвилин...- філософськи промовив перевертень, моментально ставши зосередженим і серйозним.
У мене склалося враження, що це він зараз не про новорічний корпоратив говорив, а натякав на початок нашого з ним знайомства. І на підтвердження моїх думок Ігор сказав:
- Схоже, що нашу з тобою шахову партію ми закінчили достроково та внічию. І кожен з нас тепер гратиме вже з іншими партнерами.
- Схоже на те. Шахи – непередбачувана гра. – відповіла я.
- До речі, забув спитати, а ким я мав бути на новорічному корпоративі?
Я витримала театральну паузу, а потім таки відповіла:
- Ельфом.
Не змовляючись, ми з Ігорем знайшли в залі одного з представників цього магічного стану і подумки приміряли цей образ до Ігоря. А потім одночасно з ним розсміялася, розуміючи, як я сильно промахнулася тоді у виборі костюма.
Але раптом настрій перевертня різко змінився. Він застиг на місці і, заплющивши очі, глибоко вдихнув, намагаючись вловити серед безлічі запахів той самий і єдиний – аромат своєї істинної пари. Я теж озиралась на всі боки та одразу ж побачила серед натовпу гостей головку з білявим волоссям, що відливає сріблом. У довгій блідо-блакитній сукні агент «Сяйв» виглядає незрівнянно!
- Дякую за танець, Дар'є, але мені вже час, - сказав Ігор, знайшовши поглядом Айнур і з усмішкою додав. - Тим більше тебе, схоже, теж розшукують…
Я й сама це відчула. Те, що Мирак з'явився у залі, я відчула на ментальному рівні навіть не бачачи його самого. А, коли ми зустрілися з ним поглядами – відчула, як юрби мурашок забігали по всьому тілу від передчуття швидкої зустрічі.
- Бажаю удачі, гросмейстере. - сказала я на прощання Ігорю.
Перевертень, пустотливо підморгнувши мені, вирушив до своєї істинної пари.
- У який ще світ треба відправити цього перевертня, щоб він не вештався біля тебе? - почула я за своєю спиною похмурий голос Мирака.
- Так і знала, що ти приклав свою руку до того, аби Служба міжпортальної розвідки завербувала Ігоря. - примруживши очі, промовила я.
- Не сперечатимусь, що його кандидатуру запропонував я. Але повір, навіть я, не в змозі змусити начальника кадрів СМР оформити будь-кого на службу, якщо кандидат не пройшов її перевірку.
У це я охоче повірю! Ельза Вейронокс справляє враження дуже відповідального кадровика.
- І все-таки я бачу, що в нього й досі занадто багато вільного часу, якщо він встигає розважатися на балах. – з невдоволенням у голосі, сказав Мирак. 
Я ледве стримала себе, щоб мученицьки не закотити очі до стелі. І в надії звільнити Ігоря від зайвого навантаження, сказала:
- Я тебе прошу: дай йому спокій! Ми просто трохи потанцювали і я розповіла йому про новорічний корпоратив, який він, не без твоєї допомоги, пропустив. Тим більше можеш бути спокійним – я більше його не цікавлю. Ставши перевертнем, він зустрів свою істинну пару.
- Цікаво... І хто це? – уже спокійніше запитав Мирак.
- Агент "Сяйв". – відповіла я.
- Дочка Дернера Арвіда? – здивовано перепитав він.
- Так.
Після моєї відповіді Мирак розсміявся, причому щиро так і від душі.
- Чому тебе це так потішило? - здивовано запитала я.
- Ну що ж, так навіть краще! Не доведеться відправляти його в нове відрядження, - відсміявшись, сказав Мирак і додав. - Добитися руки єдиної дочки Альфи Північної зграї - це спецзавдання не з легких. Тим більше, як мені відомо, Дернер уже підібрав нареченого для доньки.
В останніх словах, сказаних Мираком, не прослизнуло й тіні співчуття. Чого не скажеш про мене: я дуже хотіла б, щоб в Ігоря та Айнур все склалося добре.
Крім цього інциденту, на балу мені дуже сподобалося. Другу його частину я провела поряд із Мираком. Попри те, що він теж був у масці, всі присутні знали, що це господар урочистостей. Адже найсильнішу магічну енергетику його дракона неможливо не відчути.
На мене теж дивилися шанобливо, але з цікавістю. Завдяки тому, що обличчя моє приховувала вуаль, я почувала себе невимушено.