Глава 19

Немов у кадрах уповільненого фільмування на пероні з клубів диму з'явився запізнілий пасажир: високий, атлетично складений чоловік, у довгому пальті з хутряним коміром та у хутряній шапці. Він рухався впевненою ходою прямо в бік Айнур.
Ну що ж, можу сказати тільки одне: Карим Олександрович мав рацію! Образ ельфа, справді б, не підійшов Ігореві. Він - ідеальний перевертень-вовк. Та ще й агент Управління внутрішньої безпеки СМР, бо тільки вони носять брошки-камеї з червоною окантовкою по краях. 
Ех... Шкода, що жінки з офісу івент-агентства зараз не бачать нашого позаштатного IT-менеджера – рано вони скинули його з рахунків, ох рано! Хоча, якщо судити з погляду, яким на нього дивиться агент Сяйв – їм тут навряд чи би щось перепало.
Цікаво, що Ігор не одразу звернув увагу на провідницю. Тільки, коли між ними залишалося кроків десять, він теж завмер, як вкопаний і, потягнувши носом повітря, здивовано глянув на неї.
Німа сцена, що розігралася переді мною – подарунок долі для шанувальниці фентезійних романів про істинні пари, якою я і являюсь. Адже побачити на власні очі першу зустріч перевертнів-вовків, яких пов'язав місяць – це щось!
І тут у мене в голові спливає уривок фрази з розмови Вернера Арвіда з Ельзою Вейронокс, яку я почула, залишаючи кабінет Глави СМР після співбесіди, проведеної зі мною в саму першу ніч. Як зараз пам'ятаю вони тоді обговорювали необхідність вербування: провідниці для міжпортального поїзда та агента до Управління внутрішньої безпеки СМР.
Оце іронія долі! Адже, якби Айнур не попросила свого дядька взяти її до себе на службу в міжпортальну розвідку, то вона б ніколи так і не зустріла свою істинну пару. І, якби Ігоря не завербували агентом Управління внутрішньої безпеки СМР, він продовжував би жити в людському світі навіть не підозрюючи, що в іншому світі живе єдина, призначена тільки для нього.
Я опустила штору на вікні, залишивши їх наодинці один з одним. І, перебуваючи під враженням від такої зустрічі всю дорогу, що залишилася, міркувала над тим, як це – мати свою істинну пару? Адже, по суті, в цьому випадку, ти втрачаєш право вибору. Цей вибір вже зумовлений долею. А, з іншого боку, ти звільняєшся від сумнівів, які часто терзають при зустрічі з чоловіком, на кшталт: «А чи справді він той самий?», «Чи ідеальна ми з ним пара?» і так далі. 
На момент перетину кордону між світом ельфів та світом драконів я так і не змогла сама собі відповісти на це питання. Та й, правду кажучи, коли я потрапила у світ драконів, все інше відійшло на другий план.
З самого початку подорожі на міжпортальному поїзді, хоча ні, з самого початку моєї служби в міжпортальній розвідці, я мріяла потрапити у світ драконів. Напевно тому, що тоді це здавалося малоймовірним, а, коли я вже побувала в інших магічних світах - ця думка стала для мене просто нав'язливою.
І, ось тепер, коли я опинилася в п'ятому магічному світі – емоції просто переповнюють мене. А можливість побачити живого дракона, взагалі, приводить мене в невимовне захоплення!
Спочатку світ драконів мало чим відрізнявся від земного: все ті ж ліси, поля і гори, що миготіли за моїм вікном. Але, проїхавши всього кілька зупинок, я зрозуміла, в чому між ними різниця: у світі драконів дуже швидко змінюються пори року. Буквально за кілька годин я встигла двічі побачити зміну всіх пір року – це було дуже незвичайно, наче відео із записом природних явищ поставили на швидке перемотування. 
Хоча, коли ми опинилися на землях панівної династії драконів, час ніби зупинив свій хід і тут на повну силу панує весна. Дерева стоять у цвіті, земля вкрита яскраво-салатовим килимом, а про минулу зиму нагадують лише снігові вершини на високих горах.
Коли міжпортальний експрес прибув на платформу вокзалу, мені було наказано не залишати своє купе до того моменту, поки решта пасажирів поїзда не залишить перон. Цікавим було ще те, що до замку династії Нревів мене супроводжував ескорт із вовків Північної зграї на чолі з її альфою – Дернером Арвідом. Серед тих, хто мене супроводжував не вистачало лише Айнур. Я, взагалі, не бачила її з того моменту, як ми перетнули кордон світу драконів. Все це виглядало трохи дивно, але я вирішила не ставити зайвих запитань. Тим більше, як я вже встигла помітити, начальник відділу внутрішньої безпеки СМР не відрізняється особливою балакучістю.
До палацу, де проходитиме щорічний весняний бал, ми прибули в кінця дня, коли небо вже забарвилося в тони заходу сонця. Замок панівної династії драконів нагадує східний палац: із високими колонами, фігурними вітражними вікнами та стінами, прикрашеними кольоровою мозаїкою. 
На територію володінь династії Нревів я потрапила через чорний хід, а не через парадний, як усі інші гості. Відверто кажучи, мене вже почала насторожувати така надмірна конспірація. Яке-таке цілком таємне спецзавдання приготоване для мене Службою міжпортальної розвідки в цьому світі?
Я абсолютно не здивувалася, коли дізналася, що до початку бал-маскараду зі мною бажає поговорити Мирак Нревів – спадкоємець панівної династії, він же за сумісництвом куратор СМР у світі драконів.
Близько двадцяти хвилин я, у супроводі двох охоронців, ходила численними коридорами та залами замку драконів. Нарешті, ми зупинилися біля однієї з дверей, постукавши в яку, я увійшла.
Опинившись у просторій кімнаті, яка чимось нагадує невеликий зал для зустрічей, я застигла в подиві – в кімнаті нікого не було.
- Я чекаю на тебе тут…- пролунало десь з боку.
Повернувши голову вліво, я помітила, що у залі є ще й вихід на балкон.
Сказати, що я нервуюсь – це не сказати нічого! Всю дорогу, починаючи від станції у світі гномів і, закінчуючи пероном у п'ятому магічному світі, я з усіх сил змушувала себе не думати про Карима, а точніше про Мирака і про наш з ним поцілунок. І, в принципі, потрібно віддати собі належне – це у мене вийшло. Ось тільки я тоді не подумала, що варто все-таки підготуватись до цієї зустрічі і, хоча б продумати, як поводитися в його присутності. Тоді б не довелося зараз переступати з ноги на ногу, стоячи в нерішучості біля балконних дверей.
Гаразд, що тепер поробиш? Імпровізуватиму...
Вийшовши на балкон, я одразу побачила Мирака. Не помітити його було просто неможливо! Він і в земному то світі виглядав приголомшливо, а у своєму світі - він просто незрівнянний. Та ще тут: на балконі на тлі заходу сонця, яке пофарбувало небосхил і гори, що оточують палац, у ніжно фіолетовий колір. І ще, чомусь раніше, я не помічала, наскільки сильна і приваблива від нього виходить енергетика.
- Ваша Високосте, агент «Аметис» за Вашим наказом прибула. - відрапортувала я, помітивши, що в кутах балкона стоять сольові камені від прослуховування.
- А я думав, що ми з тобою вже перейшли на «ти»...
Ці слова були сказані таким тоном, що не можна було не здогадатися – Мирак натякає на наш із ним недавній поцілунок.
- Я тоді не знала, хто Ви є насправді.
- Так пам'ятаю. У твоєму світі ти думала, що я перевертень-вовк.
За інтонацією, з якою він це промовив, стало ясно: Мирака ця ситуація явно забавляє.
– Прошу мене за це вибачити.
- Не варто перепрошувати, Дар'є, - сказав Мирак і почав повільно до мене наближатися, не відриваючи при цьому зорового контакту. - Я сподіваюся, ти не дуже розчарована, що я все-таки не вовк?
Як спекотно у світі драконів то!  Чому я відразу цього не помітила? І чому я раніше не помічала, що при погляді на цього чоловіка, мене прямо тремтіння пробирає і стає важко дихати?
- То що ти на це скажеш, Дар'є?
Що тут скажеш, коли ці фіолетові очі так дивляться на тебе? Так стоп! Ці фіолетові очі?! А, якщо бути точною, то не фіолетові, а аметистові – точнісінько як у мене. Як я могла таке не помітити раніше? А ще агентом міжпортальної розвідки себе зву - позорисько!
- У вашому світі я носив контактні лінзи. Тому не хвилюйся так з приводу моїх очей, Дарино.
- Ви можете читати мої думки? - здивовано запитала я.
- Саме твої – не можу. – відповів Мирак.
- А як же ви тоді дізналися, що мене зацікавив колір ваших очей?
– Для цього не треба вміти читати думки, Дар'є. Це було очевидно.
- А, що Ви мали на увазі, коли сказали: «Саме твої – не можу»? 
- Дракони не можуть читати думки своєї істинної пари.
"Істинної - кого?!" - гучно продзвеніло у мене в голові.
- Своєї істинної пари. – відповів Мирак.
- Ви таки читаєте мої думки! - переконливо заявила я.
- Ні, просто ту фразу ти промовила вголос. – посміхаючись, відповів Мирак.
Ааааа…Напевно, це і є спецзавдання, яке мені приготовлено: «Роль істинної пари спадкоємця династії драконів». Подумки стукнувши себе по лобі подумала я. Це має бути цікаво!
- А чи можна дізнатися деталі цього спецзавдання?
– Ти не зрозуміла, Дар'є. Ми зараз не спецоперацію обговорюємо. І, до речі, з того моменту, як ти сіла до міжпортального поїзда, твоя кар'єра агента Служби міжпортальної розвідки закінчилася.
- Але ж я підписувала контракт із СМР на рік!
Сама собі здивувалась: настільки розчаровано і навіть обурено пролунав мій голос. Схоже, що роль розвідниці мені сподобалася і розлучатися з нею дуже не хочеться, тим більше достроково!
- З того часу багато що змінилося і тепер ти не можеш продовжувати служити в СМР.
- Але чому?
- Тому, що тепер ти – моя істинна пара. І, я сподіваюсь у майбутньому – королева драконів.
Ну все! Я так більше не можу! Спочатку у мене вирвався нервовий смішок, а за кілька секунд я вже сміялася щиро і від душі. З почуттям гумору у драконів все добре, нічого не скажеш. Правда, буквально через пару миттєвостей, мені було вже не до сміху... 
Мирак, притягнувши мене за плечі, вп'явся мені в губи вимогливим поцілунком. Причому це не протверезило мене, а зовсім навпаки, призвело до стану легкого сп'яніння. Ці ж почуття я відчувала під час нашого з ним першого поцілунку в машині після корпоративу.
- Ну що, тепер ти розумієш, що я не жартую? - закінчивши мене цілувати і все ще уривчасто дихаючи, запитав Мирак.
- Зізнаюся чесно, я взагалі нічого не розумію. - абсолютно щиро відповіла я.
- Хочеш сказати, що ти нічого не відчуваєш, коли перебуваєш поряд зі мною? Чи не відчуваєш цього тяжіння між нами? – дивлячись мені просто в очі, спитав Мирак.
– Навіть не знаю... Мені складно описати, що зі мною відбувається.
- Тому що ти людина і в тобі ці відчуття лише починають зароджуватись. А я відчув, що ти моя істинна пара під час першої нашої зустрічі, коли ти потиснула мені руку.
Це я пам'ятаю. Тоді під час наради, коли наші з ним руки зіткнулися, у мене склалося враження, що нас ударило струмом.
- І з того часу твій запах всюди переслідує мене.
Так! Дихай, Дар'є. Дихай! Говорю я сама собі, а вголос вимовляю:
- А що Ви мали на увазі, коли сказали, фразу: "І, я сподіваюся в майбутньому - королева драконів".
- Бути чи не бути моєю істинною парою – на це ти ніяк не можеш вплинути. А ось рішення виходити за мене заміж чи ні – ти маєш прийняти самостійно. І, я дуже сподіваюся, що ти приймеш мою пропозицію, а ставши моєю дружиною ти відповідно станеш королевою всіх драконів. 
Так! Занадто багато інформації! Занадто! Що там Ельза Вейронокс  (кадровик СМР) писала про мене у резюме? Що в мене відмінна стресостійкість. Так ось, я готова з нею зараз посперечатися в цьому. Ще трохи й відчуваю: у мене розпочнеться паніка.
- Дарино, я розумію, що все це звалилося на тебе спонтанно і тобі потрібен якийсь час, щоб заспокоїтися і все обміркувати. Але повинен тебе попередити, що я чекаю на твою відповідь до післязавтра. Якщо ти погодишся стати моєю дружиною – ми оголосимо про це під час завершального балу на честь укладання перемир'я. Ми спеціально не афішували новину, що в мене з'явилася істинна пара і засекретили твій приїзд сюди, щоб ти спромоглася спокійно взяти участь у сьогоднішньому балі-маскараді, не привертаючи до себе зайвої уваги. Сподіваюся це допоможе тобі прийняти рішення виважено та розсудливо. 
- А як же бути з розробкою Артона Голдмінда? Чи універсальний засіб для міжпортального переміщення вже не потрібен?
- Це якраз ще один привід, чому ми хочемо оголосити, якщо ти даси на це свою згоду, про наші заручини. Є ймовірність, що наше з тобою одруження допоможе відновити магічний баланс між світами та відкриє переходи між порталами.
Поки ми говорили з Мираком сонце остаточно сіло за обрій і почали згущуватися сутінки.
- Незабаром почнеться бал, а тобі ще треба відпочити з дороги й встигнути підготуватися.
Я тільки було відкрила рота, щоб поставити ще одне запитання, але Мирак мене випередив.
- Знаю, що в тебе багато запитань. Я обов'язково відповім на них завтра. Ми втечемо з тобою із замку на цілий день і я буду повністю у твоєму розпорядженні… А зараз тобі варто відпочити. Корпоратив у стилі фентезі, організований тобою, був чудовим, але повір, коли всі магічні істоти зустрічаються разом лише один раз на рік – все виглядає не так безневинно.
Остання фраза Мирака, мабуть, мала мене насторожити, але натомість, навпаки, розвеселила і я не змогла стримати посмішки. І одразу відчула, як його погляд перемістився на мої губи. Здавалося б, така невинна річ, викликала в мені непереборне бажання бути ближчим до цього чоловіка. Мені раптом самій захотілося до нього доторкнутися.
Я нерішуче простягла руку до обличчя Мирака. Побачивши це, його очі заблищали ще більше. Перехопивши мою кисть, він спочатку поцілував моє зап'ястя, а потім, приклавши долоню до своєї щоки, промовив:
- Тепер ти відчула це? Далі тяжіння ставатиме все сильнішим і ми вже не зможемо один без одного.
Раніше мені такі слова видалися б не дуже правдоподібними. Але зараз, коли я перебуваю поряд з ним, сама думка, що доведеться його покинути, нехай і ненадовго – видається для мене важким випробуванням.
- І все-таки тобі треба відпочити. Але перш ніж ти підеш, я хочу тобі подарувати ось це.
 Мирак простяг мені ланцюжок із кулоном у вигляді краплі, такого ж кольору, як наші з ним очі – аметистового. Прикраса на вигляд здається простою, але я не можу відірвати від неї свій погляд.
- Кулон чудовий, дякую!
Він застебнув замок довгого ланцюжка у мене на шиї і кулон опустився за виріз сукні: так, що його стало не видно.
- До зустрічі на балу... - сказав Мирак і я покинула балкон.