Глава 17

Зараз моя кімната нагадує ботанічний сад: всі предмети інтер'єру обплетені прикрасою ельфійської богині, наче ліанами.
В ітозі я витратила кілька годин на те, щоб вштовхнути весь цей берун у ящик секретера. Поки займалася цим процесом, роздумувала над тим, що це, напевно, одне з найскладніших завдань, які мені доводилося виконувати за весь час служби на міжпортальну розвідку.
А ще виявилося, що у світі ельфів я перебувала довше, ніж у попередніх магічних світах, і на роботі я не з'являлася більше ніж тиждень. Але, якимось чином, моє керівництво було попереджено, що я взяла на цей час лікарняний.
І, до речі, я й, справді, могла проспати новорічний корпоратив, бо він уже сьогодні. Було б шкода, якби я не побачила реакцію деяких колег на карнавальні костюми, які я приготувала для них. Особливо реакцію Карима Олександровича…
Цілий день я провела в розважальному комплексі, де проходитиме новорічний корпоратив нашого івент-агентства. А ввечері, коли зачіска і макіяж були готові, мені доставили мій карнавальний костюм: довгу червону облягаючу сукню дракониці з шифоновими рукавами у вигляді крил. Побачивши це плаття на одному із сайтів – без роздумів обрала його для себе.
До моменту прибуття гостей я вже знаходилася на місці та зустрічала всіх біля входу. Було приємно спостерігати, як колеги здивовано та захоплено розглядали фото-зони із зображенням магічних світів з усілякими спецефектами. А ще всі підходили та дякували за вдало підібрані для них оригінальні костюми фентезійних героїв. Ну, майже всі…
Одними з останніх на корпоративі з'явилися три гномеси: Оля, Інна та Іра. Відразу видно, що вони без особливого ентузіазму одягали смугасті гетри та перуки з кісками. Побачивши Олександра Петровича, вони негайно кинулися до нього. Попри те, що шеф стояв далеко від мене, не складно було здогадатися про мету, яку дівчата переслідували: домогтися від начальства дозволу зняти з себе карнавальні костюми. Але я знала, що він не дозволить їм це зробити, адже це проти правил. Всі співробітники, без винятку, зобов'язані сьогодні виконувати задумане мною та не відхилятися від наміченого сценарію.
Я довго стримувала сміх, доки спостерігала за їхнім протистоянням. Але коли войовничий орк (а саме такого фентезійного героя уособлює начальник нашого відділу), рятувався втечею від трьох гномес, я не витримала і все-таки розсміялася, чим привернула увагу «карликових жінок».
- Веселишся? - примруживши очі і, вставивши руки в боки, запитала мене Інна.
- Чого й вам бажаю. - відсміявшись, відповіла я.
- Подивимося, хто сміятиметься останнім…,- отруйно випалила Іра.
- У кого ти вирядилася? Вампіркою чи що? - окидаючи мене поглядом з ніг до голови, запитала Оля.
- Королевою драконів. - якомога величніше сказала я.
- Взагалі несхожа! – скривившись, пирснула Іра.
- Натомість вам костюми підходять ідеально. – парирувала я.
І скориставшись тим, що вони не одразу знайшлися, що на це відповісти, залишила їх стояти з перекошеними від обурення обличчями.
Вже настав час розпочинати шоу-програму і всі гості зайняли свої місця за столами, а я все так і стою біля входу, чекаючи на Карима Олександровича. Адже не годиться розпочинати корпоратив без керівництва.
Коли я почала думати, що його сьогодні все-таки не буде, у дверях з'явився чоловік у всьому чорному. Поверх костюма-трійки вдягнений довгий плащ, а обличчя приховує маска вовка. З огляду на те, що я сама замовляла цей костюм, мені не довелося губитися в здогадах, хто цей чоловік.
- Так ось з ким я в тебе асоціююсь? З вовкулакою? – із загадковою усмішкою на губах запитав у мене начальник.
- Я помилилася? - усміхнувшись, поставила я зустрічне запитання.
- Щось звірине є в кожному чоловікові. - завуальовано відповів Карим Олександрович.
Корпоратив пройшов на ура. Всім дуже сподобалася тематика заходу, не рахуючи трьох гномес, які відкрито бойкотували всі конкурси та розваги. Вже наприкінці заходу мене запросив на танець Карим Олександрович.
- Ти молодець! Свято вдалось. - похвалив мене керівник.
- Дякую, рада, що Вам сподобалося.
– А ще мені дуже подобається образ, який ти обрала для себе. – прозвучало якось дуже проникливо.
- Дякую.
- Скажи, а який костюм, ти підібрала для Ігоря? – ніби між іншим, запитав Карим Олександрович.
- Ельфа – відповіла я.
- Ні, ні. Це не його типаж. – заперечно хитаючи головою, сказав начальник.
- Тепер це вже не важливо. Його все одно не було на сьогоднішньому корпоративі. Ви, до речі, не знаєте, чому? - запитала я питання, яке цілий вечір не виходило у мене з голови.
- Він у відрядженні. - прозвучало таким тоном, що стало ясно: додаткові питання з цього приводу ставити безглуздо, а потім додано так само безапеляційно. - Після корпоративу нікуди не йди, я відвезу тебе додому.
Наприкінці вечора я спеціально дочекалася, поки всі гості поїдуть, щоб ніхто не бачив, як я сідаю до машини комерційного директора. Їхали ми мовчки і я все думала, як би розпочати розмову з Каримом Олександровичем про те, що мене турбує інтерес, який він до мене проявляє.
У результаті, коли ми під'їхали до мого будинку, я вже неабияк нервувала і, схоже, що Карим Олександрович чомусь теж навзводі. Але, не дивлячись на напружену обстановку, я все ж таки зважилася почати розмову:
- Кариме Олександровичу, мені здається, що нам потрібно поговорити.
- Мені теж... - сказав він і, різко повернувшись до мене, почав цілувати...
Спочатку я розгубилася, але пристрасть, з якою він це робив, моментально передалась мені. І я не помітила, як почала відповідати на поцілунок з не меншим запалом, ніж Карим. 
Скільки тривало це божевілля сказати складно, але, коли поцілунок закінчився, у мене почався напад нестримного сміху, що цілком логічно викликало здивований погляд у Карима.
- Вибач, - відсміявшись сказала я, а потім вирішила все ж таки пояснити, що спровокувало у мене таку дивну реакцію. - Просто я уявила собі, як виглядають вовкулака і дракониця під час поцілунку. Щойно ми зруйнували усталені закони фентезійного жанру.
Мої слова трохи розрядили обстановку і Карим бешкетно посміхнувшись сказав:
- Я готовий на більше. Ми створимо свої закони та правила. Але про це поговоримо трохи згодом...
На цьому наше з ним з'ясування стосунків закінчилося. Попрощавшись з ним, я пішла додому, а зайшовши в ліфт, поринула в роздуми про те, що він мав на увазі? Але проїхавши половину шляху, я відчула щось недобре. Причому відчула у прямому розумінні цього слова: у повітрі з'явився дуже різкий квітковий запах. І що вище я підіймалася, тим запах ставав дедалі сильнішим. І щось мені підказує – я знаю, хто став тому причиною…