Глава 10.2

Ну все! Тепер роздобути агатове кільце заклинань – це справа честі! До того ж, моєї честі!
Я домчала до своєї кімнати миттю. Але спати я не збиралася. Дочекавшись, поки у всіх вікнах згасне світло, я вислизнула в сад і попрямувала у бік підозрілого фонтану. Я знайшла його без особливих зусиль, тому що вдень не раз повз нього проходила.
Що цікаво, з землі не видно блакитнуватого світіння. Все тому, що воно виходить із самої серцевини бутона і побачити його можна лише з висоти.
Я почала повільно підбиратися по кам'яних шипах троянди і, вставши на останній з них на шкарпетки, насилу зазирнула в середину бутона. Є! У глибині кам'яної чаші лежить нічим непримітне чорне кільце. Але від цього, здавалося б, невинного кільця виходять сильні енергетичні потоки. Навіть простір навколо нього трохи вібрує і ніби спотворюється.
А ще біля кільця розкидані бірюзові горошинки – вони й відсвічують блідо-блакитне сяйво, яке я помітила з балкона. Побачивши ці горошини, я згадала Главу № 8 з Посібника для агентів СМР-початківців під назвою: «Охоронні артефакти та артефакти для злому». Так от, там говорилося, що такі ось бірюзові намистини - це свого роду сигналізація. Тобто, якщо зараз спробувати вилучити кільце - вони спрацюють, оглушивши мене на місці. Це цілком логічно, що лорд скористався таким охоронним артефактом. Було б дивно, якби він цього не зробив.
Так як пристосувань для злому я із собою не мала – довелось повільно спустися назад на землю і попрямувати до своєї кімнати. Дорогою я подумки захоплювалась Емілією, яка зіставивши крихітні деталі, змогла розгадати цей ребус.
Опинившись у своїй тимчасовій оселі, я відразу почала складати записку-шифр для Емілії. Поки складала її, тихо давилася сльозами від сміху, намагаючись не розбудити весь будинок.
Спочатку я підготувала звичайний текст. Він звучав так:

«Вітаю Вас Еміліє!
Поспішаю розповісти Вам про перебіг операції. Агатове кільце заклинань лорд ховає в одному з фонтанів. Кільце знаходиться під захистом сигнального бірюзового каміння. Чекаю на подальші вказівки…
PS: Попередні фаворитки лорда налаштовані агресивно проти мене. Можливо, доведеться застосувати силу….».

Зашифрований текст вийшов таким:

«Здрастуйте, бабусю!
Поспішаю розповісти Вам про новий курник. Півень ховає яйце в гнізді, засипаному бірюзовими камінцями. Що порадите у цій ситуації? 
PS: Старі курки налаштовані агресивно проти нової курочки. Схоже, скоро їй доведеться пір'я їм трохи повищипувати!».

Впевнена, що лорд Тамієр жорстоко би образився, дізнавшись, до якої підкатегорії шифрів Служба міжпортальної розвідки його оприділила.
Запечатавши шифрування в конверт, я знову вийшла в сад і попрямувала до хвіртки, яка знаходиться у стіні високого паркану. Відчинивши двері, я опинилась на сусідній вулиці. Саме там, де чергував візник Емілії. Вручивши йому записку, я повернулася до себе до кімнати.
Ранок традиційно розпочався зі сніданку на кухні. Обстановка спочатку була напруженою, а коли економка повідомила, що сьогодні за вечерею лорду знову прислужуватиму я - знаходиться на кухні стало небезпечно. Тому навіть не закінчивши свій сніданок, я знову вирушила на сусідню з особняком вулицю - перевірити чи немає звістки від Емілії.
Успіх мені посміхнувся: візник вручив мені запечатаний конверт і невеликий чорний оксамитовий мішечок. Сховавши все це в кишеню сукні, я поспішила назад. Опинившись на території саду, озирнулася на всі боки й не витримавши, розпечатала листа. Відповідь теж має бути зашифрованою і навіть якщо хтось побачить її – все одно нічого не зрозуміє.
Послання від Емілії мене теж розвеселило і вселяло надію на те, що виконання цього спецзавдання підходить до свого кінця. У записці йшлося про таке:

«Здрастуй, люба онучко!
Передаю тобі додаткові каменці для курячого гнізда. Їх потрібно розкласти поверх тих бірюзових, що там вже лежать. 
Прохання, коли закінчиш зі справами в курнику, зазирни до мене в гості.
PS: Дуже добре, якщо нова курочка зможе за себе постояти...»

У піднесеному настрої я зібралася йти до себе на робоче місце, але дорогу мені перегородили грізні покоївки. Хто являється ватажком цих зборів, здогадатися не складно. Висунувшись трохи вперед і уперши руки в боки, стоїть Марієлла і вирує мене очима.
- Послухай ти, пічкорозтоплювальнице! - звертається вона до мене. - Давай по хорошому, збирай свої речі і йди звідси. Щоб ми тебе поряд з лордом Тамієром більше не бачили!
Після цих слів інші покоївки активно закивали головами на підтримку своєї подруги.
Якби ви знали, наскільки ваші бажання збігаються з моїми – подумала я, але вголос сказала:
- А то, що буде?
- Інакше ми тобі личко так підправимо, що лорд у твою сторону і не гляне! - виглядаючи з-за спини Маріелли, пригрозила мені рудоволоса служниця.
- Ай яй яй! Як неінтелігентно ви поводитеся, дівчата. - хитаючи головою, сказала я.
- Неінтелі ... Що?! Як ти назвала нас? – обурено уточнила Маріелла.
- Неінтелігентно кажу себе поводите. Четверо на одну – якось негарно!
- Ну все! Сама напросилася! - гаркнула Маріелла і тільки вона набрала розгін, як зверху на неї і її подруг обрушилася водяна стіна, не залишивши на них жодного сухого шматочка.
Як тільки я побачила цих чотирьох - одразу зрозуміла, що переговори добром не закінчаться, тому почала прикидати чим можна буде остудити їхній запал. І вирішила, що вмити їх водою з фонтану - буде саме те. Тим більше, що підтримку в цьому від місцевого керівництва (Емілії) я отримала. Після душу вони з вереском кинулися у бік палацу, обіцяючи наскаржитися на мене лорду.
Біжіть біжіть… Тамієра до вечора в будинку не буде. Про це мені вранці проговорилася економка. А коли він повернеться, сподіваюсь, що мене вже тут не буде.
Мені, нарешті, вдалося дістатися до будівлі, де стоїть піч. Для конспірації я наповнила кілька відер попелом і попрямувала до фонтану у вигляді бутона. Якийсь час я вдавала, що старанно присипаю золою кущі навколо нього. А насправді перевіряла чи не стежить хто за мною. Хоча після того, як лорд усіх поголовно змушував доглядати сад, домову прислугу сюди тепер не заженеш.
Переконавшись, що поруч нікого немає, я видерлася на фонтан. Вдень блакитного свічення каміння взагалі не було видно, але від цього їхня охоронна сила не ставала меншою. Взагалі, якщо вірити Посібнику для початківців агентів СМР, такі ось охоронні камені - це велика рідкість. Їх добувають у світі гномів лише в одному місці – у Ніфритовій ущелині. І коштують вони дуже дорого, але ще дорожче обходиться переправити їх зі світу гномів у світ відьом.
Я дістала з кишені чорний мішечок, який мені передав візник і висипала з нього собі на долоню каміння того ж кольору, що й мої очі – аметистового. Так от, якщо бірюзове каміння з Ніфритової ущелини – це рідкість, то ці аметистові зі світу драконів – взагалі єдині! Як зараз пам'ятаю, про властивості цього каміння було списано десять сторінок підручника. І найцінніше у них – це здатність повертатися назад до господаря. Після того, як вони виконають своє призначення.
Я почала розкладати аметистові камені поверх бірюзових, так як мене проінструктувала в шифруванні Емілія. А потім, зробивши кілька глибоких вдихів, я потяглася до агатового кільця заклинань. Від нього виходило неприродне тепло. Але, коли я взяла кільце в руку - воно виявилося холодним холодним, наче висічено з льоду.
Швидко сховавши артефакт в оксамитовий мішечок, я почала спостерігати, як аметистові камені зникають, прямо в мене на очах. Після цього я спустилася на землю і стрілою помчала до візника, який відвіз мене до капелюшного салону.
- Я так розумію, все пройшло успішно? - з усмішкою зустріла мене Емілія.
- Так! Ми це зробили! - показуючи їй мішечок з кільцем, радісно сказала я.
– Ви молодець, агенте Аметис! Це було непросте завдання. Тепер Ви можете повертатись у свій світ.
- Без вашої допомоги, я б не впоралася.
- Дякую, - зворушено відповіла Емілія і зніяковіло продовжила. - Аметис, у мене є до Вас прохання...
- Я вас слухаю.
Вона підійшла до одного з комодів і, діставши з шухляди конверт, простягла його мені зі словами:
- Передайте, будь ласка, цей лист Голові Служби міжпортальної розвідки.
Я взяла в руки конверт із написом, виконаним красивим почерком:
«Вернеру Арвіду від Емілі Ферейз. Особисто!».
В очі впало те, як вона підписалася – «Емілі». Начебто просте скорочення, але є в ньому щось інтимне.
- Звісно передам! - ніби нічого не помітивши, промовила я і, сховавши листа разом з кільцем у кишеню сукні, додала. - Ну от і все! Мені час додому.
Але, як тільки я зібралася відстебнути брошку-камею, Емілія мене покликала:
- Аметис, хотіла запитати: «Як там старі курочки у курнику? Залишилися зі своїм пір'ям?».
- З пір'ям вони залишилися, але з добряче підмоченим! - гордо відповіла.
 Побачивши її усмішку у відповідь, я відстебнула брошку.