Глава 10.1

Що там мені казала Емілія? Бути напоготові! Тому що друга моя сила може прокинутися будь-якої миті. І ось, начебто, я зараз була до цього готова. І навіть сама провокувала пробудження нових магічних здібностей. Але, почувши хлопки за спиною, від несподіванки, я аж підстрибнула. А разом зі мною підстрибнули і вогняні сфери, розлетівшись у різні боки, попутно підпаливши кілька табуретів та фіранки на вікнах. І тут, нарешті, відбулося! У мені прокинулася водна стихія…

З відер, розставлених по кутках кімнати, почали виплескуватися потужні фонтани, розбризкуючи воду в різні боки. Складалося враження, що увімкнувся газонний автополив, завдяки якому, вдалося загасити всі осередки спалаху. Що не може не тішити. Але! Є одне «АЛЕ»! Стою ось, і таке погане передчуття мене тяготить, що за моєю спиною аплодував не аби хто, а сам лорд Тамір! Набираюся сміливості… Обертаюся… Так і є – він самий!

Лорд власною персоною: стоїть, обтікає, після душа, що я тут учинила. Тамієр завмер у дверному отворі і не ворушиться, навіть його очі, що пильно розглядають мене, не моргають. Я теж завмерла, як вкопана і спостерігаю за тим, як з лорда стікають маленькі цівки води. Що ще цікаво – я залишилася абсолютно сухою. Як так вийшло – не зрозуміло?!

Першим заговорив Тамієр:

- Тобі з такими талантами не каміни розпалювати, а на сцені виступати треба.

При чому, що дивно, прозвучало це без жодної злості.

- Прошу пробачення, лорде Тамієре. Я не здогадувалась, що Ви тут. - зображуючи покаянне обличчя, сказала я.

- Воно й не дивно. – підозріло спокійно сказав він.

Потім чоловік неквапливо підійшов і, піднявши рукою підборіддя, почав уважно розглядати моє обличчя, але вже зблизька. Я слухняно стояла, дивлячись через плече лорда на двері і все сподівалася, що він не впізнає в мені племінницю Емілії Ферейз. Нехай я тоді була у вуалі, а зараз моє обличчя забруднене сажею, і очі, завдяки, магічній туші для вій змінили свій колір з аметистового на темно зелений. Але хто його знає!

Оглядини явно затягнулось і я, нарешті, ризикнула подивитись на лорда. Так ми простояли ще якийсь час, розглядаючи один на одного. Після чого він, не сказавши більше ні слова, пішов. Фух! Начебто пронесло! Чи ні? Терзаючись цим питанням, я знову приступила до роботи.

Під час обіду на спільній кухні зібралася ранкова компанія, не вистачало лише економки. Я тихенько собі трапезувала, а покоївки так само обговорювали насущну для них тему – привернення уваги лорда Тамієра. Саме в той момент, коли я вже закінчувала доїдати суп, в кухню влетіла економіка і голосно хекаючи, сказала:

- Дарієт, ти сьогодні будеш прислуговувати лорду за вечерею!

Ложка з супом так і застигла у мене в руці. Отже, все-таки не пронесло - майнуло в мене у голові. А головне, почуття дежавю, що з'явилося вранці, посилилося ще більше. Бо покоївки, що не звертали до цього на мене жодної уваги, після слів економки, дивилися на мене, як на смертельного ворога.

Е ні, дівчата, не на ту напали! Після перепалок з Олею в офісі мене таким не залякаєш. Хоча ще трохи і відчуваю хтось із них вчепиться мені у волосся. Обстановку розрядила економка:

- Ходімо, ходімо, Дарієт, тебе ще треба підготувати до вечері з лордом! - сказала вона, ведучи мене під руку.

Мене, звичайно, насторожила сказана нею фраза: «Підготувати до вечері з лордом». Щоб це могло означати, цікаво?

Виявилося, що підготовка до вечері з лордом включає: прийняття ароматичної ванни, нанесення на волосся пахощів, безліч інших косметичних процедур і, звичайно ж, перевдягання. При цьому сукня, в якій мені потрібно буде подавати вечерю Тамієру, швидше схожа на вбрання гаремної одаліски, ніж на уніформу покоївки. Блідо фісташкова, напівпрозора, шифонова сукня в підлогу, з відкритими плечима, виглядає на мені дуже ефектно. Моє волосся спочатку довго і методично розчісували, поки воно не вляглося плавними хвилями. Потім, прилаштувавши пасма біля скроні, скололи їх красивою шпилькою на потилиці.

Всі ці приготування, справді, були схожими на підготовку наложниці до зустрічі з султаном. Закінчилися вони, коли був уже пізній вечір і час подавати лорду вечерю. Поки йшла у супроводі економки коридорами палацу, згадала безліч прочитаних мною жіночих романів про гаремне життя. Все це мені здавалося таким романтичним тоді. А ось зараз, коли сама опинилася в ролі одаліски, розумію, що не все так радісно. Коли тебе ведуть до малознайомого чоловіка, з цілком тобі зрозумілою метою.

Також дивним здалося те, що ми з економкою в одному з коридорів згорнули в бік сходів, що вели на дах, і почали підніматися вгору. Зупинившись біля дверей за якими, мабуть, чекав лорд, жінка коротко мене проінструктувала, як треба прислужувати за столом Тамієру і після цього зникла, залишивши мене одну.

Відчинивши двері, я опинилась на даху, який своєю будовою нагадує значних розмірів оглядовий майданчик, звідки відкривається чудовий краєвид на сад. Але мені зараз було не до цієї краси. Тому що, я прямо шкірою відчувала на собі, оцінюючий погляд Тамієра.

Лорд розташувався на невеликому дивані з різнокольоровими подушками. Він одягнений: в чорну подовжену туніку у східному стилі, з красивим сріблястим візерунком уздовж горловини та чорні прямі штани. Тепер я точно почуваюся, як у гаремі!

Що інтересно, Тамієр симпатичний чоловік, можна навіть сказати гарний. Але щось у його зовнішності відштовхує, викликає антипатію. Скоріше за все це: пиха і марнославство, якими так і віє від нього. Ось він ніби й дивиться на мене зацікавлено, але відчувається, що цей інтерес - проста забаганка людини, яка звикла отримувати все, що вона хоче. Наразі він захотів мене – нову служницю. Просто тому, що інші йому набридли.