Глава 10

Цього разу на манекені висіла сукня блідо-блакитного кольору в дрібну темно-синю клітку, що фасоном нагадувала мою попередню дорожню сукню. Ансамбль незмінно доповнювали: оригінальний капелюшок та невелика сумочка. Але цього разу, до всього перерахованого вище, додавалася ще й парасолька. Того ж кольору, що й сукня, окантована гарним мереживом по краях. Одягнувши сукню, я глянула на себе в дзеркало – дуже ефектно! Мені явно починає подобається мода у цьому світі.

Вийшовши за двері я, як і минулого разу, опинилася на околиці міста. Мрячив невеликий дощ, тому парасолька була дуже доречною. Не витрачаючи жодної хвилини, я відразу попрямувала в той провулок, де минулого разу стояла карета. Сьогодні мені теж пощастило, причому, я зустріла того ж візника, що й минулого разу.

- Добрий день! Ви вільні? - з надією запитала я.

Візник, який в цей момент намагався запалити сірник, щоб прикурити, глянувши на мене, уточнив:

- Знову до капелюшного салону Емілії Ферейз?

- Ви мене пам'ятаєте? - здивовано перепитала я.

- Як не пам'ятати? Не часто з цієї частини міста доводиться в центр їздити. - промовив чоловік, продовжуючи поратися з сірником.

На якийсь момент йому все ж таки вдалося висікти іскру, але вона тут же згасла. І тут сталося щось неймовірне: моя рука піднялася сама по собі і викинула полум'я, допомагаючи візникові прикурити. При цьому полум'я вийшло настільки сильним, що я мало не обпекла чоловікові вуса.

- А Ви, значить, стихійна відьма. - спокійно промовив, візник, ніби нічого особливого не трапилося і додав - Дякую! Сідайте, рушатимемо.

Вже сидячи в кареті, я трохи прийшла до тями, але все продовжувала розглядати свої долоні. І тепер до мене дійшов сенс фрази, зазначеної в описі останнього спецзавдання: «Дотримуватися техніки безпеки під час висікання іскри!».

Легко сказати, а як це зробити? Якщо це відбуватиметься без мого відома, то яка тут техніка безпеки? Тепер ось їду і дихати зайвий раз боюся - мало чого!

Але на моє щастя, більше ніяких пригод по дорозі не трапилося і я благополучно дісталася філії СМР у світі відьом. Як і минулого разу в салоні мене зустріла агент «Банти».

- Добрий день! Пройдіть зі мною, Емілія на Вас вже чекає.

І ми з нею одразу попрямували у бік конспіративного кабінету.

- Вітаю, агенте Аметис! Рада знову Вас бачити! – сказала куратор філії СМР

- Взаємно! - абсолютно щиро відповіла я.

- Давайте вип'ємо з вами чаю?

- Не відмовлюся. - охоче ​​відгукнулася я.

Емілія знову за допомогою магії почала розставляти чашки та заварювати запашний трояндовий чай, а я сіла у крісло. У момент, коли вона розпалила вогонь у каміні, в моїх руках знову спалахнуло полум'я... Я так і застигла: з відкритими вгору і палаючими долонями.

- А що, у Вас уже прокинулася сила? - здивовано дивлячись на мене, запитала Емілія.

- Схоже на те... Я вам більше скажу: вона прокинулася ще по дорозі сюди. Я мало не спалила живцем візника, даючи йому прикурити.

- Це йому ще пощастило, що поряд не було водоймища, - підійшовши до мене, сказала вона і, взявши мої долоні у свої, повчально вимовила. - Намагайтесь спочатку відчути потоки магії, які зараз течуть по ваших венах і сконцентрувавшись на них, а потім спробуйте  зменшити це полум'я.

Уважно вислухавши досвідчену відьму, я спробувала зробити те, що вона мені порадила. Зрештою, замість того, щоб зменшити полум'я, я його, навпаки, ще сильніше розпалила… І так, що спалахнула бахрома на люстрі в нас над головами.

- Ой вибачте! - вирвалося в мене.

Але Емілія, навіть не моргнувши оком, рухом однієї руки загасила пожежу, використавши воду з графина. При цьому друга її рука так і залишилася лежати під моєю долонею.

- Спробуйте ще раз, Аметис. - спокійно сказала вона, наче нічого екстраординарного не сталося.

Я спробувала знову і цього разу вийшло: полум'я поступово затихало, поки зовсім не зникло.

- Ну ось, вже краще. - відпускаючи мої руки, сказала відьма.

- Ще раз вибачте за люстру! - з жалем сказала я.

- Це дрібниці. Не переживайте так. Головне, що у Вас вже прокинулась сила. Хоча дивно, що так швидко! Іншим людям на це потрібно було набагато більше часу.

- А як вона в мені з'явилася? – з цікавістю питаю я.

- Магічними силами вас наділив портал під час переходу з одного світу в інший. А коли повертатиметеся назад у свій світ – ви втратите магічні здібності.

- А що Ви мали на увазі, коли говорили про водойму і про те, що візнику пощастило?

- Пройшовши через портал, ви перетворилися на стихійну відьму. Оскільки часу на виконання спецоперації дуже мало, а відповідно і на освоєння вами вогняної стихії, керівництво СМР вирішило наділити вас двома протилежними силами, щоб уникнути неприємних ексцесів. Якщо Ви раптом неконтрольовано щось підпалите, зможете відразу це загасити, якщо звичайно буде джерело води. Така процедура вимагає великих енергетичних витрат від порталу.