Глава 9

Весь наступний тиждень я була повністю занурена в роботу, займаючись підготовкою весілля. Враховуючи, що замовлення надійшло за два тижні до заходу – справ було безліч!

Практично весь цей час в офісі я не з'являлася, тому що доводилося роз'їжджати з нареченою численними локаціями і вирішувати «весільні питання». У підсумку я на цілий тиждень випала з офісного життя і не була в курсі свіжих новин. Тому неймовірно здивувалася, коли дізналася, що у нас змінився комерційний директор.

Дізналася я про це абсолютно випадково, коли безпосередній начальник повернув мені кошторис заходу для того, щоб я внесла в нього прізвище та ініціали нового керівника. Поки поралася з документами, не одразу помітила, що в кабінеті якийсь незрозумілий ажіотаж: усі дівчата, і так прибуваючи при повному параді, все одно продовжують «наводити красу». Може Ігор сьогодні на роботі? Закінчивши правити документи, я все ж таки вирішила поцікавитися у Лідії Олексіївни, що за переполох?

- Ви не знаєте з чим пов'язана така активність у наших колег? - задала я їй питання.

- Ой… Ти ж, напевно, не в курсі. Сьогодні представлятимуть колективу нового комерційного директора. Нарада запланована на дванадцяту годину. За відомостями Олі новий начальник – це щось! - змовницьки підморгуючи, каже мені Лідія Олексіївна.

Ну от тепер все зрозуміло. Я подивилася на годинник: до наради залишалося п'ятнадцять хвилин. І теж, задля пристойності, сходила до жіночої кімнати, щоб навести марафет.

За п'ять хвилин но дванадцятої за нами зайшов Олександр Петрович і ми стрункими рядами рушили в бік кабінету комерційного директора. Хазяїна кабінету ще не було і всі співробітники почали розсідатися за столом нарад.

За традицією, що склалася, найближче до директора сиділи - керівники відділів, за ними - співробітники, які працюють найдовше на фірмі, а далі всі інші, залежно від терміну перебування на посаді.

Так як, я прийшла на фірму пізніше за всіх то і сиділа відповідно в кінці столу. Єдиний, хто виглядав нелогічно у всьому цьому ланцюжку - це Ігор, що розташувався прямо навпроти мене. Хоча він явно працює в агентстві довше за мене і мав би сидіти ближче до середини столу. І, що найцікавіше – я, взагалі, бачу його вперше на такій нараді. Час стрімко наближався до дванадцятої і усі в передчутті дивилися на вхідні двері.

Усі, крім Ігоря! Він навмисно і демонстративно пропалював мене поглядом. А я вдавала, що не помічаю цього.

І ось, нарешті, відчинилися двері: спочатку на порозі з'явився генеральний директор, а за ним і новий комерційний. При погляді на нього у мене в голові промайнула думка, що чоловік дійсно винятковий! За зростом він  вище середнього; з атлетично складеною фігурою; густим темно каштановим волоссям; з триденною, але акуратною щетиною; з високими вилицями та вольовим підборіддям; з ясно карими, виразними очима.

- Колеги, я так думаю, ви здогадуєтеся для чого я вас усіх зібрав. Тому не затягуватиму інтригу. Знайомтеся: новий комерційний директор нашої агенції – Віверн Карим Олександрович.

Після цього генеральний директор пішов, а Карим Олександрович продовжив знайомство з колективом. Він підходив до кожного і всі по черзі представлялися, тиснучи його руку. Коли черга дійшла до мене, я піднялася зі стільця і, простягаючи руку, сказала:

- Дар’я Загірська – івент-менеджер.

У момент, коли наші руки зіткнулися, нас обопільно вдарило струмом, як це часто трапляється з багатьма людьми. Але чомусь при погляді на нового комерційного директора можна було подумати, що його вдарило розрядом щонайменше 220 вольт. У нього було таке здивоване обличчя, ніби він ніколи не бився струмом.

- Що ви сказали? Я не розчув. – машинально розслабляючи вузол краватки, вимовив Карим Олександрович.

- Дарія Загірська – івент-менеджер. - знову повторила я.

А сама, не без цікавості, дивлюся на його шию, де секунду тому щільно прилягала сорочка. На цьому місці почало проглядати татуювання. Складно точно сказати, що там намальовано, але схоже на закінчення крила якогось птаха.

- Добре, продовжимо...,- все ще перебуваючи в деякому збентеженні, сказав Карим Олександрович і попрямував до свого крісла на чолі столу.

І нарада пішла своєю чергою: спочатку керівники відділів доповіли, про стан справ на сьогоднішній день, а потім окреслили найближчі проекти, в яких належить взяти участь нашому агентству. І все б нічого, якби за той час, доки тривала нарада, я не відчувала на собі пильних поглядів двох чоловіків…

До того, що Ігор намагається пропалити в мені дірку – я вже якось звикла. Але ось пронизливі погляди з боку комерційного директора, які часто кидаються – стали для мене несподіванкою.

Ситуація стала зовсім комічною, коли погляди чоловіків перетнулися і вони, нарешті, звернули один на одного увагу. Одночасно зрозумівши, що в них до мене взаємний інтерес. У результаті вони почали переглядатися вже між собою і складалося враження, що у них відбувається спілкування на невербальному рівні. У результаті, щоб не привертати до себе ще більше уваги, залишок наради я провела не відриваючи очей від свого блокнота для записів. І також, не підводячи голови, покинула кабінет, коли все закінчилося.

 Як результат: я однією з перших повернулася на своє робоче місце. Слідом за мною прийшла Лідія Олексіївна, решта поки що затримувалася.