Глава 8.2

- Ви дозволите вашу руку? – пролунало у мене над вухом.

Піднявши голову, я зустріла зацікавлений погляд лорда Тамієра. Взявши мою простягнуту руку, він допоміг мені підвестися.

Тамієр виявився точнісінько таким, як його було зображено на портреті, який мені показувала Емілія: високий брюнет, трохи худорлявий, із загостреними рисами обличчя, на якому ніби застиг вираз зверхності.

- Якщо мені не зраджує пам'ять, ми не знайомі? – промовив лорд.

- Ні, не знайомі, але дозвольте Вам представити мою племінницю – леді Аметис. Вона приїхала ненадовго до мене погостювати. – дуже вчасно втрутилася Емілія.

- Радий знайомству! - нарешті відпустивши мою руку, сказав Тамієр.

- Взаємно. - вимовила я.

- Чому ж Ви так довго приховували її від нас, леді Еміліє?

- О, лорде Тамієре! У мене ще багато прихованих секретів - кокетливо відповіла вона.

Зараз Емілія зовсім не схожа на куратора філії Служби міжпортальної розвідки, з якою ми спілкувалися в конспіративному кабінеті. Зараз вона  досвідчена світська левиця.

- Чим же я можу здивувати вашу гостю? Говорять у Східній провінції така кількість різних чудес, що ніде більше стільки не знайти.

- Але таких садів, як у Вас, ніде немає! – захоплено промовила Емілія.

Її комплімент досяг мети: лорд Тамієр так надихнувся, що з його обличчя злетіла маска претензійності. І він навіть цілком щиро посміхнувшись, сказав:

 - Дякую за таку високу оцінку моєму скромному захопленню, леді Еміліє. З вашого дозволу, та за згодою леді Аметис, я б із задоволенням показав їй свої сади.

- Я не заперечую. – відповіла Емілія.

- Із задоволенням прийму Ваше запрошення. - підхопила і я.

- Тоді, прошу...- запропонувавши свій лікоть, сказав лорд Тамієр і ми з ним покинули бальну залу.

Опинившись на балконі, він ненадовго відпустив мою руку, щоб повернути в стіні важіль, який включає магічне підсвічування у всьому саду. Спочатку блідо салатовий вогник запалив ліхтарі на поручнях сходів, що ведуть від балкона до садових доріжок. Уздовж яких вогник помчав далі, освітлюючи  своїм ненав'язливим світлом численні алеї.

Сад виявився справді чудовим: з безліччю фонтанів, альтанок, різноманітних скульптур і, звичайно, квітів. Тут є рослини на будь-який смак – асортимент не гірший ніж у ботанічному саду. Але все ж таки, серед безлічі квітів переважають троянди: кущові, поліантові, мініатюрні та багато інших. І це лише їх різновиди! Про різноманітність кольорової гами, в якій вони представлені, і говорити не варто.

- Вам таки вдалося мене здивувати, лорде Тамієре. Ваш сад, справді, унікальний. - абсолютно щиро сказала я.

- Дякую! Мені приємно це чути, - з гордістю в голосі відповів він і додав. - Але Ви ще не бачили найцікавішого...

Знову запропонувавши свій лікоть, Тамієр допоміг мені спуститися сходами і повів углиб саду. Минувши декілька алей, ми опинилися біля критого розарію. Зізнатись чесно, я думала, що лорд зараз продемонструє мені квітку якогось дивовижного кольору. Але все виявилося зовсім навпаки: у цьому розарії ростуть абсолютно безбарвні троянди, а точніше – троянди з прозорими пелюстками. Ці квіти немов створені з найтоншого кришталю.

- Вони незрівнянні! - вражено сказала я, розглядаючи незвичні рослини.

- Не можу з Вами не погодитись. Це особливий сорт, що називається «Невидима троянда». І Ви, Аметис, як ця троянда: я не бачу вашого обличчя, але точно знаю, що воно прекрасне, як і цей витвір природи.

Ці слова лорд Тамієр вимовив, гіпнотизуючи мене своїм поглядом і повільно наближаючись. Я почала панічно думати, що ж робити далі? Тому що його наміри почали втрачати безвинний відтінок. Але ситуація докорінно змінилася, коли Тамієр, буквально на секунду відірвавши від мене погляд, глянув убік і щось побачивши, різко попрямував у тому напрямку.

Я видихнула з полегшенням! Лорд Тамієр буквально біг до одного з кущів з Невидимою трояндою, а наблизившись, упав навколішки і почав щось підбирати з землі. Підійшовши ближче, я побачила, що він піднімає прозорі пелюстки, що опали на землю.

- Цього не може бути! – у розпачі промовив він, а потім продовжив. – Я придбав ці троянди тиждень тому і вони мали цвісти ще мінімум три місяці.

 Стою в нерішучості, не знаючи, що робити далі. А час потягнути ще треба.

- Лорде Тамієре, я, звичайно розумію, що моє питання прозвучить досить дивно, враховуючи ваші пізнання в ботаніці. І все ж таки… Чи ви удобрювали ці троянди?

- Безперечно! Я за нечувані гроші замовляв доставку найкращих добрив зі світу ельфів. А це непросто, з огляду на проблеми з переміщенням між світами. Хто, як не вони, розуміються на цьому?

- Ельфи, безумовно спеціалісти у цій справі. Проте чи Ви пробували присипати троянди звичайним попелом?

- Попелом? - здивовано перепитав лорд.

- Так, залою з каміна. Я бачила, як це робить моя..., - мало не сказала бабуся, але вчасно схаменувшись, додала - наш садівник.

- Ніколи про це не чув. - здивовано промовив Тамієр, продовжуючи перебирати в руках прозорі пелюстки.