Глава 8

Опинившись у коридорах Головної контори Служби міжпортальної розвідки, я одразу попрямувала до кабінету Артона Гольдмінда, у дверях якого я натрапила на вже знайому мені особу.

- Агенте Пончи! - здивовано вигукнула я.

- Він самий! Вітаю Вас, агенте Аметис! – радісно вимовив гном.

Куратора філії СМР у світі гномів просто не впізнати. На ньому нова чорна службова форма, немов із голочки. Брошка-камея, що пристебнута до піджака, начищена до блиску. Та й сам він світиться наче нова копійка.

- Я так розумію, тобі все ж таки вдалося здійснити мрію діда? - запитала я, здогадуючись, якою буде відповідь.

- Так точно – вдалося! Мене підвищили. Тепер я особистий помічник Артона Гольдмінда! – гордо підтвердив мою здогадку гном.

- Вітаю! – щиро вимовила я.

- Дякую! Без Вас мені ніколи б не потрапити сюди!

– Ми зробили це разом. Сама я б не впоралася. - підморгуючи йому одним оком, кажу я.

У цей момент за дверима почувся якийсь шум і агент «Пончи», мабуть, пригадав, що його відправили з якимось важливим дорученням, розпрощавшись, поспішив піти. Я ж, попередньо постукавши, увійшла до кабінету Артона.

«Ворчун», сидячи за своїм столом, так уважно розглядає записи в якійсь книзі, що навіть не помітив моєї появи.

- Дозвольте? - кашлянувши, сказала я.

Гном відірвався від свого заняття і, глянувши на мене, вже традиційно звернувся до мене:

- А, це ти, бунтарко. Проходь, проходь. Сідай.

Я розташувалася в кріслі навпроти Артона.

- Ну що, тобі таки вдалося це зробити – здобути Кубок Олімпіади гномів! – з урочистою усмішкою промовив гном, киваючи головою у бік того самого кубка, що тепер стоїть у нього на полиці.

- Схоже на те. – відповіла я.

- Молодець! Я в тобі майже не сумнівався. – діловито промовив Артон.

- Майже? - з усмішкою уточнюю я, розуміючи, що навіть таку похвалу від «Ворчуна» не кожен може почути.

- Завжди є ймовірність провалу спецоперації, - філософськи промовив гном і продовжив, - Ти, до речі, справила незабутнє враження на Шарала Крільменда. Тепер він шукає тебе по всіх провінціях.

Просто відмінно! Нічого не скажеш. Мало того, що в людському світі за мною по п'ятах один уже ходить, то тепер ще у світі гномів інший намагається розшукати.

- Скажіть, а що наступна спецоперація знову буде у світі гномів? - запитала я.

– Ні. У світ гномів ти, швидше за все, вже навряд чи повернешся. – відповів Артон.

З одного боку ця новина мене втішила, бо не доведеться ховатися від нав'язливого кавалера. А з іншого – стало трохи сумно від того, що більше не доведеться побачити химерні будиночки-грибочки і спробувати ще хоч раз смачний ель гномів.

- А навіщо я вам знадобилася сьогодні? – з цікавістю питаю я.

- Мені треба знову взяти в тебе кров..., - вже дістаючи інструменти, сказав він.

Закінчивши поратися з моїм пальцем, Артон чомусь забарився, ніби не наважувався мені щось сказати. Почекавши ще трохи, я все ж таки зібралася йти, але гном мене зупинив.

- Аметис, стривай…,- гукнув він, коли я була вже біля дверей,- у мене до тебе є одне прохання… Наступна доручена тобі спецоперація проходитиме у світі відьом. Коли опинишся там, передай від мене статуетку Емілії Ферейз - куратору філії СМР у світі відьом.

Своє прохання Артон вимовив смішно соромлячись і мало не червоніючи. Перший раз я побачила «Ворчуна» в стані сум'яття. Вже цікаво подивитись на ту, що змогла пробудити у цього гнома романтичні почуття.

- Звісно передам! - охоче ​​відгукнулася я.

- Дякую! Статуетка лежатиме в кишені сукні, яка буде підготовлена ​​для тебе у перехідній кімнаті між порталом та світом відьом. – сказав Артон.

Після цього я покинула кабінет Артона і, як було наказано в повістці,  вирушила до архіву. Де, як і минулого разу, відьма-архіваріус захоплено читала якусь книгу, підперши підборіддя однією рукою, а сторінки перегорталися самі собою, вона до них навіть не торкалася. Через якийсь час відьма мене все ж таки помітила:

– Ти у нас хто?

- Агент Аметис – відповіла я.

- Аметис, Аметис... Пригадую...,- примруживши очі, сказала відьма і додала. - Та, що перепила Шарала Крільменда! Чули, чули…

Нічого так у мене тут репутація вимальовується – майнуло в голові.

- Я прийшла ознайомитись із теорією. - проігнорувавши її коментар, сказала я.

- Почекай пару хвилин, я підберу тобі літературу за списком, який тобі склали. - сказала архіваріус і зникла з поля мого зору.

Як і минулого разу, вона вийшла з-за стелажів з горою книг, підпираючи їх своїм підборіддям.

- Ось тримай: «Зілля та заговори», «Магічні заклинання», «Як це – бути відьмою», «Біографії Великих відьом» та багато іншого – це цікавіше буде, ніж те, що ти минулого разу вивчала. - діловито заявила архіваріус.