Глава 4

Від автора

Одразу хочу попросити пробачення у тих, хто вміє грати у шахи…

- Фууух... Це ж треба було такому наснитися! - сказала я сама собі.

Що цікаво, не дивлячись на чудернацький сон, я почуваюся цілком відпочилою. Зайшовши у ванну кімнату, я взяла зубну щітку зі стаканчика і тюбик з пастою. Але останній так і завмер у мене в руці, бо мій погляд був прикутий до безіменного пальця, на якому виднівся слід від уколу гострим предметом.

Перед тим, як піти на роботу, я перевірила весь простір навколо ліжка. На предмет наявності гострих речей, об які можна було б вколотися вночі, але нічого не знайшла.

В той час, коли робочий процес в офісі був у розпалі, до кабінету залетіла Оля – один із івент-менеджерів, як і я, зі словами:

- Дівчата, «розвідка» доповіла: «ВІН» сьогодні на роботі!

При слові розвідка у мене трохи знову око не почало смикатися.

Після озвученої Олею новини, усі незаміжні представниці нашого колективу приступили до наведення краси. Всі, окрім мене та Лідії Олексіївни, яка, вже була двічі заміжня і тепер спостерігає за стараннями своїх колег з розуміючою, я б навіть сказала, з філософською усмішкою на губах. Ну, а я не приймаю участі у загальному шаленстві, просто тому, що не хочу. Ну, і ще тому що, переживши складні стосунки під час навчання в університеті, розглядаю протилежну стать на найближче майбутнє, виключно, як колег по роботі, або просто знайомих. Але не більше того.

  А тепер про «НЬОГО»…Мені самій не довелося ЙОГО бачити, але зі слів досвідчених шукачок ідеального зразка чоловіка: ВІН є найкращим зразком! Йдеться про Ігоря – позаштатного IT-менеджера нашого агентства, який з'являється в офісі кілька разів на місяць, але має свій окремий кабінет. Все тому, що Ігор геній у своїй галузі і паралельно працює у кількох компаніях, а ті фірми, які не встигли його отримати, постійно намагаються його переманити до себе, пропонуючи найкращі умови. Напевно, не варто говорити, що заробляє він більш ніж пристойно. Крім усього вище переліченого, Ігор, знову ж таки, зі слів наших обізнаних співробітниць, просто надзвичайно, брутально, привабливо красивий! 

Саме тому, щоразу, коли Ігор з'являється в офісі, вся жіноча частина колективу (ну чи майже вся), озброївшись всілякими атрибутами для залучення чоловічої уваги, виходить на полювання. А полюють вони переважно біля кавового автомата, що стоїть прямо навпроти кабінету                        IT-менеджера.

«Розвідка» (про яку говорила Оля) - це Льоня, охоронець на прохідній, який, піддавшись чарам наших дівчат, а ще регулярним бонусам у вигляді різних булочок і пончиків, погодився сигналізувати про появу Ігоря на робочому місці.

- Все! Я готова! - озвучила Оля, закінчивши фарбувати губи яскраво червоною помадою.

- Я теж! - сказала Інна, прибираючи туш у косметичку.

- І я! – підтримала інших Іра, оббризкуючи духами себе та все, що знаходиться в радіусі двох метрів.

Закінчивши наводити красу, дівчата поспішили до себе в засідку (до кавового автомата), сподіваючись «випадково» натрапити на об'єкт своїх мрій. Мене тільки завжди цікавило одне питання: у разі успіху, як вони його ділитимуть на трьох? Хоча, це вже їхня проблема.

 А моя проблема - це, нарешті, закінчити попередній сценарій тімбілдінгу на вихідні для фірми, що займається створенням комп'ютерних ігор і відправити його на затвердження керівництву. І ось справа наближається до обіду, а я майже нічого не зробила.

Мені не дає спокою сьогоднішній сон… Вся справа в тому, що я рідко запам'ятовую сни. Але те, що я побачила цієї ночі, пам'ятаю до найдрібніших подробиць. Аж до візерунка, вишитого на піджаку довговолосого блондина, який підказав мені дорогу до приймальні. І який, я так розумію, теж був ельфом.

А ще, я раз у раз, поглядаю на свій палець з міткою від уколу гострим предметом і цей факт теж не виходить у мене з голови. Моє друге «Я», яке фанатіє від усілякої фентезійної літератури, постійно нав'язує ідею, що нічне бачення було реальністю. Перше ж «Я», що звикло адекватно і тверезо мислити, наводить докази, які спростовують попередню теорію. Ось у таких суперечках зі своїми двома «Я», пройшов час до обідньої перерви. Тому, коли він настав і всі пішли обідати, мені довелося залишитися, щоб доробити свою роботу.

До речі, дівчата повернулися з чергування біля кавового автомата не з чим. Ігор так і не показався їм на очі. Тому градус настрою в кабінеті, ось уже кілька годин, тримається на позначці нижче нуля.

Я, нарешті, закінчила складати сценарій заходу і вже прикріпила його до листа з детальними поясненнями та кошторисом, але лист чомусь не хоче відправлятись.

- Та що ж за день такий сьогодні! - злісно вимовила я, стукаючи пальцем по мишці.

– Що таймінг свята не клеїться? - запитує в мене Лідія Олексіївна, яка сидить до мене ближче за всіх.

- Ні, з цим я розібралася і вже розписала всю програму аж до останньої хвилини. Не вдається надіслати листа поштою начальнику. - продовжуючи з ентузіазмом натискати на кнопку мишки, відповіла я.

- Говори тихіше! - змовницьки радить мені сусідка.

- Чому?