Глава 3

Коли я покинула кабінет начальника Служби міжпортальної розвідки, то знову потрапила до приймальні, де сидить його чарівний секретар, а не до себе в ліжко, на жаль.

Нейя відправила мене до Головного представника світу гномів у СМР, попередньо пояснивши, як його знайти у лабіринті коридорів.

І ось, я вже стукаю у двері з табличкою «Артон Гольдмінд – Головний представник світу гномів у СМР».

- Заходьте... - почулась приглушена відповідь.

Відчинивши двері, я опинилась у приміщенні, що нагадує хімічну лабораторію: вздовж стін стоять стелажі з безліччю пробірок і баночок з різнобарвними рідинами, а на одному зі столів стоїть величезний агрегат, за допомогою якого, мабуть, і виробляються всі ці речовини. У центрі кабінету стоїть стіл, за яким сидить «Ворчун» та гортає якусь товсту книгу.

- А, новенька... - відірвавшись від свого заняття, промовив гном і додав, - проходь, сідай.

Я зайняла одне із крісел навпроти столу.

- Ну як, ти вже віриш у те, що це реальність, а не сон?

Я лише неоднозначно знизала плечима. Гном відкинувся на спинку стільця і, схрестивши руки у себе на животі, сказав:

- Бач, яка недовірлива. Тебе як звати?

– Дар'я.

– Це ж людське ім'я? – скоріше стверджує, ніж питає Артон Гольдмінд. - Тобі мали вже дати агентурний псевдонім.

Я вирішила нічого не відповідати, але з моєї багатозначної посмішки гном зрозумів, що я спеціально назвалася своїм справжнім ім'ям.

- Аааа, бунтарка, значить? Люблю таких…– підморгуючи, каже мені «Ворчун». - І все-таки, яке нове ім'я?

- Аметис. - відповідаю я йому.

Гном підійшов ближче, уважно подивившись на моє обличчя, уточнив:

 - Це через колір очей?

Я ствердно кивнула головою.

- Ну, з фантазією у них завжди були проблеми. - з неприхованим сарказмом промовив Артон і продовжив. - Гаразд, повертатимемо тебе в дійсність, ну чи допомагатимемо її усвідомити…

«Ворчун» узяв із стелажу дві колби: одну із зеленою, а іншу з помаранчевою рідиною. Після чого змішав ці дві речовини в одній пробірці і, додавши туди ще якийсь порошок, простяг мені зі словами:

- Давай-но, випий!

Зазвичай, я не п'ю незрозуміло що, тим більше в компанії малознайомих людей. Але в цьому сні мені, схоже, втрачати вже нема чого. Тому я залпом осушила вміст пробірки. А нічого, смачненько так. Чимось схоже на вермут.

- Що це було?

- «Еліксир дійсності». - з самовдоволеними нотками в голосі, вимовив гном.

- А далі що? - поставивши пробірку на стіл, запитала я у гнома.

- Можеш уже йти і виконувати спецзавдання, або, що там ще тобі доручать. – відповів мені Артон.

Я розгублено піднялася з крісла і, вже дійшовши до дверей, вирішила уточнити:

- А коли я прокинусь, нарешті?

– Нумо стояти! - скомандував гном і підійшов до мене.

- У сенсі: "Коли я прокинуся?" – недовірливо перепитує «Ворчун».

- Коли подіє ваш еліксир? - задаю я зустрічне питання.

- Тобто ти хочеш сказати, що все ще спиш?

- Ну, ми ж з вами ще розмовляємо. - знизавши плечима, відповіла я.

Після моїх слів гном явно розгубився.

– Може мені ще одну дозу випити вашого еліксиру?

- Ні, більше однієї дози за один раз не можна.

Кілька хвилин ми мовчки стояли один навпроти одного. Я розгублена від того, що не знаю, чим зайняти себе далі. А «Ворчун», схоже, здивувався не менше від того, що відбулось, чи не відбулось. Першим заговорив гном:

- Цього разу начальство не помилилося з твоїм псевдонімом. Знаєш, що означає назва Аметист?

– Ні.

- «Протидія сп'янінню» – це значення слова Аметист. Тобто той, що не піддається дії міцних чи отруєних напоїв.

- Дивно... - беземоційно відреагувала я і уточнила. - І що мені з цим робити?

- Треба дещо перевірити... - сказав Артон.

Гном узяв мене за руку і потяг до столу. Потім посадив у крісло, а сам пішов до однієї з шаф та почав там щось шукати. За кілька хвилин «Ворчун» сів навпроти мене з якимись інструментами, схожими на медичні.

- Я візьму в тебе кров для аналізу. Треба перевірити, що з тобою не так...

 - Це зі мною, що не так? - непідробно обурившись, вигукнула я.

- З тобою, з тобою! Ти, поки що, така перша, на кого не подіяв мій «Еліксир дійсності», - висунув мені претензію «Ворчун» і додав – Тож давай сюди руку!

Я простягла йому свою праву руку і гном, без жодного натяку на жалість, вколов мій палець голкою – і це було справді боляче! Перший раз за всю ніч я засумнівалася, що сплю.

Після цього Артон втратив до мене всякий інтерес і одразу взявся досліджувати здобутий матеріал. Вже біля самих дверей я вирішила уточнити у гнома: