Глава 1

- Триста п'ятдесят вісім, триста п'ятдесят дев'ять, триста шістдесят! Фууух... - видихнула я, ступивши на останню сходинку сходів двадцятиповерхового будинку.

Я дуже сподіваюся, що в анкеті для майбутнього орендаря квартири, питання про його фізичну форму, було не через те, що у цьому будинку часто ламається ліфт.

 Взагалі там було багато дивних питань, що ніяк не стосуються оренди житла. Наприклад: які книжки читаєш? Які казки подобалися у дитинстві? Яку музику слухаєш? Яким фільмам віддаєш перевагу? Який розмір одягу носиш?

Ну, з музикою та фільмами, ще хоч якось зрозуміло. Думаю, що орендодавці навряд чи захочуть здавати своє житло любителям року чи фільмів жахів, щоб потім не вислуховувати скарги від сусідів. Але все інше тут до чого?

Хоча, правду кажучи, за цю квартиру я готова всю свою автобіографію надати, аж до моменту перебування в стінах пологового будинку. Вона того варта!

Коли я знайшла оголошення про здачу цієї квартири в оренду на одному з ріелторських сайтів, спочатку подумала, що це не може бути правдою… Розкішна квартира-студія на останньому поверсі в новобудові та за таку мізерну плату! Але в телефонній розмові з агентом нерухомості мені підтвердили достовірність цієї інформації. Після цього мені вислали анкету, з тими самими дивними питаннями, заповнивши яку, я два тижні перебувала в стані очікування дива. А раптом мені пощастить і я отримаю це житло?

І диво відбулося! Вчора мені передзвонили з агентства та запропонували під'їхати, подивитися квартиру і, якщо мені все сподобається, то одразу підписати договір оренди. Жартівники! Що там може не сподобатися?

І ось, трохи віддихавшись після забігу сходами, я зателефонувала в квартиру під номером сто. Двері відчинилися практично відразу, а на порозі мене, зустріла ріелтор, з якою мені довелося спілкуватися раніше телефоном. Її зовнішній вигляд визвав у мене легкий шок. Правду кажучи, вона не дуже схожа на співробітника престижної компанії, що займається питаннями нерухомості.

Жінці на вигляд шістдесят із плюсом, вона невисокого зросту та пишної статури. Колись яскраво руді пасма, які, мабуть, раніше часто піддавалися хімічній завивці, зараз ледве досягають до її плечей і продовжують витися вже за інерцією. На носі у неї квадратні окуляри у товстій оправі. Але найбільше мене здивував її одяг: довгий строкатий халат із квітковим малюнком, поверх якого одягнена сіра в'язана кофта з великими ґудзиками. Першою думкою, яка з'явилася в мене в голові, була: «До чого ж вона схожа на тітку Любу – вахтера в гуртожитку при нашому університеті».

Відкриваючи двері квартири, ріелтор зосереджено дивилася на свій годинник, а побачивши мене, навіщось натиснула кнопку на циферблаті зі словами:

- Ммм... П'ять хвилин і тридцять сім секунд - новий рекорд! Відрив на двадцять одну соту долю секунди від попереднього кращого результату.

- Вибачте що? - здивовано, перебиваю я.

- Привіт люба! Не зважай, це я про своє... Ти проходь, не стій на порозі. - каже жінка і, повертаючись до мене спиною, йде в глиб квартири.

- Добрий день! Луїзо Василівно, а часто тут ліфт ламається? - задаю я актуальне для мене питання, переступаючи через поріг квартири.

- Що ти, Даринко! Це вперше за весь час, що я займаюся здаванням цієї квартири.

Прозвучало настільки щиро – не повірити було неможливо.

Тим більше, опинившись усередині заповітного житла, мені раптом стало абсолютно байдуже, яким чином я сюди добиратимуся. Зараз я перебувала у квартирі своєї мрії! Подолавши довгий коридор, я потрапила у вітальню-студію, де розташована зона відпочинку із затишним диванчиком, двома кріслами та журнальним столиком. Оригінальна перегородка у вигляді книжкової полиці відокремлює простір вітальні від кухні. Весь інтер'єр виконаний у пастельних сіро-блакитних тонах, з додаванням яскравих акцентів у вигляді: строкатих подушок на дивані, яскравої вази на столі та стильного торшера у східному стилі в кутку вітальні.

Єдине, що зовсім не вписується в загальну обстановку і ріже око – це вінтажний меблевий гарнітур, який стоїть у коридорі: дзеркало на повний зріст із витонченою, кованою оправою; різьблена двостулкова шафа і невеликий стіл-консоль на вигнутих ніжках з одним ящиком. Самі собою ці речі виглядають дуже колоритно, вони схожі на справжній антикваріат, а не просто на стилізовані під старовину предмети. Але тим дивніше спостерігати їх у поєднанні з ультрасучасним дизайном.

Поки я розглядала всі деталі інтер'єру в найдрібніших подробицях, Луїза Василівна, спілкувалася з кимось по телефону, обговорюючи робочі моменти:

- Значить у середу: продаж ділянки розміром 12 соток у смт Дачне. У четвер: підписання договору оренди трикімнатної квартири у будинку номер три по вулиці Східній. У п'ятницю: оформлення договору продажу приватного будинку у Прилучних садах. Ображаєш, дорогенький! Звичайно, я все запам'ятала.

 Непідробно обурившись, промовила Луїза Василівна і, поклавши трубку телефону, звернулася вже до мене:

- Ну як, Дар'я, тобі підходить квартира?

- Ви ще питаєте?! Я у захваті від неї! - з справжнім захопленням відповідаю я.

- Тоді сідай, ознайомся з договором оренди. - простягаючи мені документ, каже вона.

Я взяла папери і присіла на диван, уже уявляючи собі, як проводитиму на ньому тихі душевні вечори, обійнявши книгу. Луїза Василівна розмістилася за барною стійкою на кухні, щоб розгадати кросворд. У той момент, коли я дійшла до пункту, де перераховується майно, яке знаходиться у квартирі, ріелтор до мене звернулася: