Chapter 37

Саша

Вільям нагадує вибухівку, яка у будь-який момент може зірватися, проте я намагаюсь ніяк не реагувати, бо розумію, що повторюється ідентична ситуація, у якій ми вже були. Проте він тримається, хоч і відчужено, гладить мою руку, хоч і дивиться у вікно, ми мовчки піднімаємось у квартиру, мовчки роззуваємось, і я не розумію із чого почати розмову, винною себе не відчуваю, але дивлячись на Леджера, розумію, що все одно щось не так. Хлопець порушує тишу першим. 

- Я ненавиджу всіх хто до тебе торкається, - промовляє він, скерувавши погляд у вікно, - і я хочу просто вбити їх всіх, це не нормально, правда?

- Правда, - киваю. - Я ж мушу спілкуватися із людьми, ти це розумієш. 

- Розумію, - зітхає і підходить до мене, - тупе відчуття ревність, - усміхається, - впевнений, що воно ще довго не пройде. 

- Я кохаю тільки тебе, - шепочу йому у губи. 

- Що? Що ти сказала?

- Що кохаю тільки тебе, - посміхаюсь, - цілуючи його у кутик губ. Вільям не стримується і підхоплює мене на руки, пристрасно цілуючи.

- Моя, - шепоче, - тільки моя. 

Вільям 

Готую сніданок, поки Саша у душі, її телефон блимає черговим сповіщенням, а потім взагалі зривається на дзвінок, на екрані бачу ім’я, хоча літери незнайомі, але розумію, що це щось типу Ендрю, настрій просто його вбити, піднімаю слухавку і чую грубе “Алло”. 

- Слухай, друже, Саша вже майже моя наречена, тому будь ласкавий забути сюди номер і більше ніколи не телефонувати, - вимовляю англійською, не зовсім впевнений, що чувак мене зрозумів, але по моєму тону було ясно, що я не дуже задоволений їх спілкуванням. 

- З ким ти розмовляєш? - промовляє Саша, вона така красива, ні грама макіяжу на обличчі, вологі пасма спадають по плечах, а із одягу - тільки крихітний рушник, тому відразу підходжу до неї і мало не мурчу, коли її долоні торкаються моїх голих плечей. - Ей, Віл, то з ким ти говорив?

- Саш, давай не зараз, - підхоплюю її на руки, виціловуючи кожен сантиметр шкіри. 

- Вільяме?

- Дзвонив тобі той ботан університетський. 

- І ти взяв слухавку?

- І я взяв слухавку, і дав йому зрозуміти, що йому ловити нема чого і хай іде лісом. - Саша задумливо кусає губи, - я взагалі не розумію, чого він до тебе причепився наче кліщ, тільки не кажи, що у вас щось було, поки ми не були разом. - Серце гулко стукає у грудях, до такої правди я не готовий ні морально, ні фізично, проте Саша продовжує мовчати. - Було? - з розпачем промовляю, заглядаючи їй у вічі. 

- Вільяме, - зітхає дівчина, - тобі негайно треба щось робити зі своєю ревністю.

- То було чи ні?

- Моя відповідь щось змінить? - А я не розумію, змінить чи ні. Підготовка до пропозиції вже йде повним ходом. - Не було, - промовляє дівчина, заглядаючи мені у вічі, - ні з ним, ні з кимось іншим. - Накриваю її губи поцілунком. 

- Зачекай, я маю тобі дещо сказати.