Chapter 35

Саша

Вільям заходить до квартири, відсуваючи мене на бік, у мене аж дар мови віднімає на кілька секунд  від такої наглості. Наповнює квартиру своїм запахом, від якого підкошуються ноги, оглядає мене з ніг до голови, стає незручно, що я у домашній футболці, а не у якійсь сексуальній піжамі, але швидко відганяю ці думки від себе. 

- Стій де стоїш, - кажу, коли хлопець робить намір підійти, - у тебе є рівно дві хвилини аби сказати мені все що хотів, а потім забирайся. - Але він наче не чує мене, згинається і починає розшнуровувати свої нові Джордани. Точно якоїсь лімітованої колекції. - Ти мене взагалі чуєш?! - кажу обурено. - Я не запрошувала тебе! - на що він просто підходить і закидує мене собі на плече, несучи у квартиру. - Постав мене на місце! Зараз же! Чуєш?! - істерично кричу, припиняю тільки коли хлопець садить мене на диван, а сам вмощується біля моїх колін, він бере телефон і починає щось зосереджено шукати. - Я сказала тобі що у тебе дві хвилини!

- Ось, - проягує мені смартфон, - читай все, переглянь історії, будь-що, - вимовляє спокійно. І я беру, переглядаючи переписку з Кейтлін, ніяких вподобань, сердечок, десь пролітає думка, що він міг все видалити, але після перегляду її історій відразу переконуюсь, що дівчина живе новим життям, у якому немає місця Леджеру. Потім хлопець вибиває мене із колії повністю 

- Я відкриваю філію в Україні. 

- Філію? Але навіщо?

- Не знаю, - стискає плечима хлопець, все ще сидячи біля моїх ніг, - кинути бізнес я не можу, як і поїхати звідси. 

- Чому ти не можеш? - голос зрадницьки тремтить. 

- Не можу, бо тут залишилось моє серце, - посміхається хлопець із такою ніжністю в очах, що у мене щемить у серці. 

- Але тоді, де було тоді твоє серце, коли ти мене вигнав? - все ще намагаюсь протестувати. 

- Твій батько казав, що ти вперта, - зітхає Леджер, - пробач мене, за те що зірвався тоді, за те, що поставив нас у таке становище і за те, що ми втратили стільки часу. Я не можу уявити свого життя без тебе, - серце шалено б’ється, поки слухаю його, - знаєш, я завжди казав, що я сам по собі, що нікого мені не потрібно, але після тебе не можу уявити свого життя інакше, ти я і наші діти, мінімум троє, із твоїми зеленими очима, - посміхається хлопець. Щось у моєму серці рветься і я починаю плакати, не просто плакати, а ридати. Вільям підводиться із підлоги і сідає біля мене, надійно захищаючи мене від усього світу, заключивши у обійми. - Я кохаю тебе, моє маленьке кошеня, - шепоче хлопець, цілуючи мене у маківку. - Я ніколи тобі не зраджував, тому що ти моя, а я твій. І ніколи тобі не зраджу, бо є тільки ми двоє. Поглянь на мене, - промовляє юнак, беручи мене ніжно за підборіддя і я поринаю у синяву його очей. - У той день, коли ти приїхала до Каліфорнії, ти не залишила собі шансу жити без мене, бо я нікуди тебе не відпущу. Ти можеш боротись скільки завгодно, але результат буде один, ти скажеш мені так і ми одружимось, а потім ти народиш діток, наших маленьких копій із курносим носиком як у тебе, і навіть якщо мені прийдеться кинути все там і залишитись жити тут з тобою, я зроблю це, бо без тебе мені не треба. - Тягнусь за поцілунком сама, обіймаю Вільяма за шию і поглиблюю, коли хлопець міцно стискає мою талію, 

- Пробач мені, варто було тебе відразу вислухати, - шепочу. 

- Я мав час, - посміхається хлопець. 

- Для чого?

- Для того щоб усвідомити, що маю ще багато працювати аби стати для тебе ідеальним, а також, щоб зрозуміти, що зроблю все, але стану. - Щасливо посміхаюсь, розуміючи, що краще вже бути не може, до моменту, поки Вільям не починає мене цілувати по-справжньому, як уміє тільки він, гаряче, палко, до тремтіння. Хлопець знімає з мене майку, залишаючи у білизні. 

- Боже, як я цього чекав, моя ідеальна, - шепоче, цілуючи кожен сантиметр шкіри, а я у відповідь роздягаю його, милуючись ідеально складеним тілом, - більше ніколи тебе не відпущу.