Chapter 31

Літо потроху завершується і я вирішую, що варто все таки продовжити навчання на магістратурі, тому заношу документи до університету. Рідні стіни зустрічають із теплом, вітаюсь із викладачами, а з деякими навіть ділюсь, що отримала досвід роботи в Америці, усі як один дивуються чому я не залишилася у Штатах, розказуючи про перспективи навчання там, а мені і без їхніх порад у грудях пече, тому просто відмахуюсь, кажучи, що обожнюю домівку і хочу залишитись тут. 

- Сашка? - чую за спиною і повертаюсь, - привіт! Як я давно тебе не бачив!

- Привіт, Андрій! - привітно посміхаюсь хлопцеві. 

- Як справи? Ти тоді як поїхала, нічого і не пояснила толком. 

- Так не було чого пояснювати, поїхала на канікули, ось повернулась вже, - зітхаю. 

- Може розкажеш як справи, як тобі Америка?

- Андрій, вибач, у мене тато у лікарні після операції, я взагалі не маю зараз часу. 

- Щось серйозне? Може допомога якась потрібна?

- Дякую, поки все впорядку. - Ніяковію, бо вкотре не даю шансу юнаку себе проявити, хоча він намагається вже чи не від першого курсу, іноді запитую себе, чому йому б не знайти вже нарешті дівчину, яка його по справжньому покохає? А потім думаю, а може й справді він заслуговує на мою увагу? Ввічливий, розумний, турботливий. Але очі у нього не того кольору, і волосся русе. І за статурою він худіший. Дідько! Навіть будучи за  тисячу кілометрів Леджер нагадує про себе. 

- Ти пиши, я завжди готовий допомогти!

- Щиро дякую, тобі, - усміхаюсь. Ми виходимо на крило університету, і я переступаю через себе, обіймаючи хлопця. Зітхаю, бо розумію, що обійми теж не ті, і прямую додому. Проте шкіру дивно поколює, так наче хтось за мною слідкує, проте не звертаю уваги на відчуття. По дорозі заїжджаю до тата, який відновлюється, бо по незадоволеному виразу розумію, що на роботі щось не так. 

- Знову ті недоумки переплутали доставку, - бурчить батько. - За що я їм взагалі гроші плачу? 

- Тату, може ти не будеш передчасно братись до роботи? Ти чув що лікарі казали? Ніякої роботи, тільки повний спокій. 

- Знаю я що ці лікарі кажуть, все аби тільки я тут довше лишився, бо з кого вони ще тільки зароблять. - Не звертаю уваги на балачки, ставлю фрукти на тумбочку і ще трохи говорю з татом. Після чого прощаюсь і прямую квартири. Мрію про прохолодний душ, бо серпнева спека вичавила всі сили. Квартира зустрічає прохолодою та тишею. Іноді я задумуюсь, що варто було б придбати якусь тваринку, кошеня або собаку, але далі розумію, що малюк потребуватиме багато уваги, тому відкидаю ідею. Роблю замовлення на доставку, бо готувати зовсім бажання немає, швиденько приймаю душ і переодягаюсь у легку піжаму. Доставка прибуває буквально за півгодини і мій живіт зустрічає її бурними оплесками, згадуючи ранішню кружку чаю. Відчиняю двері і кліпаю двічі згодом придушуючи бажання протерти очі. Леджер. Вільям Леджер на порозі моєї квартири у Києві.